Сімейний лікар, що допомагає біженцям на кордоні: тривога, яку викликали новини про війну, уже зникла

Photo: Sirje Rassi

• Естонський сімейний лікар відкрив на польському кордоні мобільний медпункт
• З собою вони взяли багато медикаментів, залишки передадуть до місцевої лікарні
• На прикордонному пункті панує оглушлива тиша

Експедиція естонських сімейних лікарів у співпраці з Мальтійським орденом надає медичну допомогу військовим біженцям з України на крихітному прикордонному пункті Кросценко. Вона розпочалася спонтанно й вимагає не стільки таблеток, скільки людської уваги, доброго слова і теплої ковдри, пише Postimees.

«У ролі чарівних ліків у нас у кишені завжди має бути пляшечка з відомими ще з радянських часів краплями Валокордин-Діазепаму», - каже сімейний лікар і власник Агентства здоров'я Мадіс Тійк, який на початку березня відкрив на українсько-польському кордоні мобільний медичний пункт, що працює позмінно: «Старенькі заспокоюються вже від того, що бачать, як їм капають із знайомої пляшечки п'ять крапель у склянку з чаєм».

За словами Тійка, він сам уважно оглядав площу в пошуках пацієнтів, найстарішою з яких була 96-річна бабуня, а молодшому ще не виповнилося й місяця: «Люди поводилися скромно, намагалися впоратися самі. У палатку ми викликали тих, у кого були немовлята, тих, хто виглядав поганенько. Помічали голодних, зневоднених біженців, і тих, які перебували у стані стресу, деякі діти мали блювоту». У гірському Кросценку перетин кордону відбувався швидко – за кілька годин, але на той момент люди вже були виснажені довгою дорогою з Маріуполя, Харкова чи Запоріжжя.

Photo: Erakogu

«Багато разів ми були свідками того, як чоловік доставляв свою сім'ю на кордон, а сам їхав назад, на війну. Тільки опинившись на місці діти розуміли, що тато не їде з ними далі. Звичайно, це викликало розпач», - каже Тійк. І молоді жінки йшли в невідомість: одна дитина – на руках, іншу вели за руку. В естонському медичному наметі можна було спокійно погодувати дитину грудьми, змінити їй підгузник, просто зігрітися чи полежати. «Іноді стареньким потрібно було давати краплі. Якось до нас прийшла сім'я з бабусею, яка перебувала у тяжкому стані, але відмовлялася їхати до лікарні. Я думав, що вона помре в нас на руках, особливо коли почув, що її останнім бажанням і було дістатися Польщі, де вона народилася».

Важливо встановити контакт

Психологиня Сір'є Расс також запам'ятала цю бабусю: «У її мудрих очах була зразу тисяча запитань, хоча говорити вона тоді не могла. Я бачила і просто гладила її по руці». За словами психолога, вся родина була в стані стресу, навіть їхня такса тремтіла як осиковий лист.

Расс каже, що якщо іноді здається, ніби на прикордонних пунктах чути плач і виття, то насправді там панує оглушлива тиша, оскільки біженці замкнуті на собі. Щоби встановити з ними контакт, потрібно шукати до кожного підхід: когось треба підбадьорювати жити далі, комусь дозволити виговоритися, якими б моторошними ці розповіді слухачеві не здавалися, когось просто обійняти – останнє добре працює відносно дітей: «Але жоден із нас не був на війні, і психологи теж, і не має готових рецептів поведінки. Потрібно пробувати й тягнути людей за собою».

Поради психологині Сір'є Расс, якими варто користуватися весь час:

• підтримуйте контакти;
• будьте на зв'язку;
• відпочивайте;
• пийте;
• їжте;
• дійте;
• думайте про хороше;
• у вас є право посміхатися;
• у вас є право на допомогу.

Расс навела приклад того, як тривале дихання розслабляє та знижує стрес – з двома молодими жінками вони проводили дихальні вправи, які заспокоюють, неначе спільний спів під час Співочого фестивалю: «Надували повітряні кулі, щоб відпустити їх у небо». У свою чергу, це допомагає зберегти сили, які потрібні, щоб іти далі, оскільки для біженців прикордонний пункт є проміжною станцією.

«Поплакати можна буде лише тоді, коли вони прибудуть до пункту призначення, коли вже дісталися і можна жити спокійно. Сльози забирають багато енергії, але плакати потрібно – і від щирого серця, лише у правильний час», - пояснює психологиня, яка окрім звичайної роботи проводить з дітьми в Естонії так звані табори скорботи. У результаті настає час, коли можна починати будувати нове життя.

«Те, що ми туди поїхали, було дуже правильно, – каже Тійк. - Зараз можна сказати, що потрібно було виїхати на пару днів раніше, але ми вирушили в дорогу, не маючи точної інформації». На початку війни лікарі зв'язалися з польським Червоним хрестом, де їм і порадили їхати до Кросценка.

Шлях до місця призначення не обійшовся без пригод: одна з трьох машин зламалася в Польщі. На ремонт треба було витратити кілька годин, тож уперед відправили розвідників – вивчати ситуацію: «У Кросценку тоді панував хаос. На місці не було жодного організатора. Пошуки відповідального закінчилися тим, що місцева поліція вивела нас із прикордонної зони».

Photo: Vahur Laiapea

Коли машину полагодили, всі разом спочатку вирішили вирушити до прикордонного пункту Медика, який знаходиться за півсотні кілометрів на північ від Кросценка. Туди з України приїжджають і потягами, там тісно, ​​як у мурашнику. Місцевий торговий центр забитий біженцями, яким допомагають як одиночні добровольці, так і відомі організації з різних країн: «Влада, звичайно, призначила відповідального, але одному йому тоді було не впоратися». Тійк зізнався, що в якийсь момент, коли за кілька днів йому так і не вдалося поговорити з організатором у Медиці, він відчув безнадію.

У результаті було все ж вирішено повернутися до Кросценка: «На дорогу пішло півдня, але полегшення настало відразу після того, як ми почали працювати, коли стало ясно, що ми дійсно потрібні». Через естонський намет у середньому проходить 25 людей, з півночі до шостої ранку прикордонний пункт закрито.

Якоїсь миті на місце прибула потужна благодійна організація – Мальтійський орден, з членами якої ми об'єднали сили й разом почали пропонувати допомогу українцям, які перетинають кордон. Зі свого боку організація запропонувала двох парамедиків, одного з Польщі, іншого з Мальти: «Коли у п'ятницю я поїду, замість мене залишиться лікар-доброволець із Гамбурга. А з Естонії прибула нова зміна парамедиків, медсестри та психолог».

Photo: Vahur Laiapea

Завтра Тійк матиме останнє чергування на польському кордоні – черга на прикордонному пункті зникла, і постійної медичної допомоги вже ніхто не потребує. Також порядок все краще забезпечується місцевими жителями. За словами Тійка, тепер допомогу варто перевести у ті місця, де біженців розміщують. Іноді кажуть, що погані люди намагаються знайти здобич серед тих біженців, які прибувають наодинці, за якими ніхто не прийшов або яким нема куди йти. На користь Косценка працює той факт, що він дуже маленький: «Помічники хоч і прибувають постійно, але ми більш-менш знаємо один одного в обличчя».

Оцінюючи те, що відбувається, сімейний лікар зазначив, що з собою естонці взяли занадто багато медичного приладдя. Багато засобів для реанімації, діагностики та хірургії там не потрібні, крім того, багато чого доставив Мальтійський орден: «І допоміжні організації постійно постачають приладдя, і в якийсь момент ми помітили, що вже й самі не поміщаємося у наметі. Перевантажили зайві речі в машину документаліста Вахура Ліапеа, який знімає там фільм, і поїхали на Україну, в місто Самбір, що знаходиться за 40 кілометрів від кордону».

Місцева лікарня прийняла це все як посилку, надіслану небесами. Разом із сімейним лікарем ми обговорили, чого їм не вистачає, і отримали довгий список, починаючи з перев'язувальних матеріалів та закінчуючи антибіотиками. У результаті домовилися, що наступного тижня Тійк повернеться до Польщі, щоби згорнути табір, і доставить на Україну необхідний вантаж.

Додому

За попередніми підрахунками, експедиція, що тривала майже чотири тижні, обійдеться Тійку в 15 000 євро: «Якби я просто пожертвував цю суму якій-небудь організації і спробував таким чином звільнити себе від хвилювань, нічого б з цього не вийшло. Мені самому треба щось робити. Ми вирушили в невідомість, не знаючи, що на нас чекає, але зараз уся тривога, яку викликали військові новини, вже зникла. У мене з'явилися нові товариші, з якими я можу в майбутньому піти в розвідку».

Повернувшись додому, Расс кілька ночей не могла зімкнути очей: «Почала робити те, що раджу іншим: фотографую, записую свої думки, як військовий репортер, іноді у віршованій формі. Збираю речі для українських дітей і гуляю зі своїм ретривером Бонзо біля моря. Мені вже краще, якщо залишити осторонь те, що я якраз виявилася коронапозитивною і скінчився бензин – і ось я тут зараз стою, на вулиці Сюда», - сміється психологиня, яка вважає, що гумор рятує від багатьох турбот.

Що таке Мальтійський орден?

• Мальтійський орден присвячений благодійності: він має лікарні по всьому світу, а в нужденних регіонах роздає гуманітарну допомогу. В організацію входять майже 14 000 лицарів та дам.
• За своїм характером, це католицький орден, який працює спостерігачем у багатьох міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців, ВООЗ, ООН. Також він співпрацює із міжнародним Червоним хрестом.
• Орден уклав дипломатичні відносини із 110 країнами. Уряд Естонії уклав дипломатичні відносини з Мальтійським орденом у його штаб-квартирі у Римі 10 березня 2020 року.
• Датою створення Мальтійського ордену вважається 1048 рік.
• Орден, який вважається державоподібною організацією, має Конституцію, прапор і герб, має свої гроші та паспорт, з яким без візи можна їздити до 34 країн. Також є свої номерні знаки.

Джерело: Міністерство Закордонних справ