Як елегантна Одеса перетворюється на фортецю

Photo: VASILY MAXIMOV/AFP

Хоча наступ Росії останнім часом сповільнився, стратегічне портове місто Одеса готується до очікуваного та ймовірно неминучого нападу росіян.

Поки російські військові кораблі кружляють біля узбережжя, над брукованими вулицями виють сирени, а російські наземні війська намагаються просунутися на захід уздовж узбережжя Чорного моря, цивільне населення цього історичного, славетного, космополітичного портового міста постало перед дуже важким і невідворотним вибором, з яким уже стикнулися мільйони інших українців.

Деякі жителі покинули Одесу, вирушивши на захід до сусіднього кордону з Молдовою або сіли в переповнені потяги на північ до Львова.

Елегантні бульвари міста з кафе, трамваями та театрами зараз переважно порожні та завалені танковими пастками, а навколо деяких з найвідоміших пам'ятників навалені мішки з піском.

• Як живе розлючений і нескорений Херсон

Як і багато одеситів, Валентина Карташова залишається - поки що. Вона керує державним сирітським будинком, доглядає за 90 дітьми, зокрема новонародженими та дітьми з важкими вадами.

"Ці діти залежать від кисню, від дихальної підтримки. Я отримала багато пропозицій допомоги з-за кордону. Але вони хочуть зустріти нас на кордоні. Я не можу відвезти цих дітей поїздом чи машиною. Як мені їх звідси вивезти? Чи я маю їх залишити? І взяти тільки здорових?" — запитує Карташова, хитаючи головою.

• "Рівно о 4 годині Київ бомблять". Чому Росія обстрілює Україну вдосвіта

Вона підготувала льох у сиротинці, запасів там вистачить на тиждень чи більше, і вирішила, що дітям буде безпечніше перебувати в Одесі, якщо вони не потраплять під прямий вогонь.

За кілька кілометрів ближче до центру Ольга Павлова також ухвалила таке ж рішення.

"Мені страшно, і не тільки мені. Думаю, інші люди так само бояться. Але ми залишимося тут. Ми любимо наше місто і залишимося. Я стала волонтеркою. Хто ще буде годувати тварин?" - каже Павлова, ветеринарна лікарка, що працює в одеському міському зоопарку.

• "Відштовхую від себе найгірші думки". Як українці шукають зниклих рідних у телеграмі

Сотні сімей вже залишили домашніх тварин у зоопарку перед втечею, але майже весь персонал вирішив залишитися на роботі.

"Ми вирішили, що краще залишитися тут. Тварини - наша відповідальність. Ми скоро виграємо цю війну, я вірю. Люди повернуться, і нам потрібно доглядати зоопарк, а також театри, бібліотеки. Треба все це охороняти - берегти нашу культуру", - каже директор зоопарку Ігор Бєляков.

Він пояснює, що серед найбільш нервових тварин - 43-річний африканський слон, відомий як Дейзі, кілька ведмедів і зебри. Їх утримують всередині, щоб звук вибухів не дуже їх лякав.

Граючи в шахи в парку біля православного собору УПЦ МП, при мінусовій температурі, двоє етнічних росіян - пенсіонери Олександр Нікрасов і Микола Іванов, називають вторгнення росіян "гіршим, ніж нацистів", які окупували Одесу під час Другої світової війни.

"Принаймні німці не знищили місто, покидаючи Одесу, а тепер є всі шанси, що його зруйнують", - каже Іванов.

"Миколаїв вже страждає за те, що нас захищає. Звичайно, війна сюди прийде. Люди гинуть тисячами, і за що? Тому що Путін хоче щось у нас забрати?" — каже Нікрасов, розмахуючи палицею, яку він називає "моєю єдиною зброєю".

Один із найвідоміших російськомовних поетів Одеси Борис Херсонський говорить з нами телефоном з Італії. Він каже, що він - "не біженець", але покинув місто кілька днів тому, отримавши літературне запрошення.

"Це справді важке рішення. Що ти лишаєш в Одесі? Що чекає тебе за кордоном?" - міркує Херсонський і додає, що планує найближчим часом повернутися, якщо місто залишиться під контролем України.

"Якщо місто буде під владою Путіна, я не повернуся. Якщо Путіну вдасться захопити Миколаїв, то у нього прямий шлях до Одеси. Це завжди було нестабільне місто з великою культурною спадщиною. Протягом багатьох років багато письменників - слава Одеси - поїхали. Одеса може народити талант, але дуже часто просто не дбає про нього", - каже він.

Як і в більшій частині України, багато людей добровільно приєднуються до місцевих сил оборони.

"Я люблю свою країну. Я хочу жити у вільній країні. Російська - це моя мова, а тепер Росія - ворог", - каже Руслан Приходько, який зазвичай працює хіміком, але зараз вчиться збирати АК47 у класній кімнаті поблизу центру міста.

"Я ще не знаю, як боротися. Але нам доведеться постаратися. Можливо, у Путіна щось не те з головою", - каже будівельник Діма, що стоїть поруч.

Під час одного авіанальоту волонтери, які працювали в пункті збору їжі поблизу великого старого оперного театру міста, кинулися до підвалу. Туди місцевий співак приніс гітару, щоб зіграти українські народні пісні.

"Побачивши, як російські війська вже знищили інші історичні міста, такі як Харків, я не маю надії, що наша російська спадщина позбавить нас від їхніх бомб", - каже Олексій Костржицький, IT-експерт, який зараз служить капітаном у місцевій теробороні.

"Маріуполь і Харків - дуже проросійські міста, - додає міський радник Петро Обухов. - Більшість громадян тут говорять російською, а не українською. І все одно Путін їх бомбить. Тут немає жодного сенсу, але все ж я сподіваюся, що нас він бомбити не буде".