Весняний Київ. Красивий парк, яких в українській столиці предостатньо. Фотограф дістає камеру і… Чоловіки у плямистих формах уже біжать, автомати на плечах, пальці на спускових гачках. Вони розсерджені. Виявляється, десь тут стоїть оборонна споруда, яку в жодному разі не можна фотографувати. Хто ми? Чого ми хочемо? Хіба не бачили попереджувальний знак? Естонський паспорт та акредитація Міноборони України мало допомагають. Недовіра залишається, пише репортер Postimees.
«Не москалі!» — кричить один із озброєних дальнішим товаришам, проводжаючи нас на розмову до начальства. Слава Богу! Вони не вважають нас справжнім ворогом. Начальник спокійніший: «Знаєте, тут ходили типи в бронежилетах з гарним значком PRESS. А насправді вони виявилися диверсантами, які картографують наші позиції для противника». Напруга розвіюється.
Незважаючи на те, що війська агресора беруть Київ у облогу з трьох сторін, а на околицях йдуть запеклі і спустошливі бої, велике місто виглядає мирним. Якщо не брати до уваги те, що у міський шум досить регулярно врізається сигнал повітряної тривоги. І тоді звідкись здалеку долинають глухі удари. ППО працює!
Але іноді на місто падають і рештки ворожих ракет. Лунає вибух, і ударна хвиля завдає значної шкоди. Так сталося 15 березня біля станції метро «Лук'янівська». Частину вулиці облямовують будинки з розбитими дахами та фасадами. Замість вікон у сусідньому бізнес-центрі зяють порожні дірки. Прилавки на місцевому ринку зігнулися від вибуху, від усіляких будок мало що лишилося. Стрілки однієї сторони великого годинника, що височіє над зруйнованим торговим центром, зупинилися на 10.26. Якого типу ракети викликали такий хаос минулого вівторка? Міліціонер дивиться просто у вічі. А ви ще хто такий? Чому питаєте? Недовіра зростає з кожною миттю. Естонський паспорт та акредитація, які чоловік уважно вивчає, заспокоюють його: «Це був «Калібр»!» - Відповідає конкретно і лаконічно. Так називаються російські крилаті ракети, які найчастіше атакують українські міста.
/nginx/o/2022/03/20/14436836t1hb1f0.jpg)
Коли ви знаходитесь у Києві (як і будь-де в Україні), документи повинні бути у вас при собі і в порядку, бо пересуваючись містом, ви періодично проходите блокпости, де озброєні чоловіки перевіряють вашу особу та документи. Пояснювати чи роз'яснювати що-небудь у цій ситуації неможливо. І не лише там. 1 березня агресор завдав ракетного удару по київській телевежі. Це стало символічною подією перших днів, тому що по сусідству знаходиться меморіальний центр «Бабин Яр» – місце вшанування жертв масового вбивства євреїв, влаштованого німецькими окупаційними військами в 1941 році. І ось російські ракети приземлилися поблизу цього святого місця. Це місце треба бачити, а ситуацію – відчути.
Але спробуйте сфотографувати телевежу на тлі меморіалу «Бабин Яр». Чоловіки зі зброєю – на місці, розмахують руками, лаються, забороняють. Вони завжди тримають палець на гачку автомата, і це – достатній аргумент, щоб відмовитися від довгих розмов. Фотографуємо зруйнований будинок прямо по сусідству – зламані електричні стовпи, обгоріле внаслідок того ж таки нападу дерево. То тут, то там валяються гострі металеві уламки – вони розлітаються під час вибуху і часто сіють смерть.
Весь світ бачив уривковий запис того, як 26 лютого, на третій день війни, ракета потрапила у багатоповерховий будинок у Солом'янському районі Києва і завдала серйозних пошкоджень у районі 14-16 поверхів. З цього моменту – якщо хтось ще сумнівався – стало зрозуміло, що агресор зовсім не боїться атакувати житлові квартали та вбивати мирних жителів, хоч скільки би Путін та інші російські чиновники не напускали ману на очі. Вони вторглися, вони розпочали повномасштабну війну. Вони – злочинці.
Цей сильно пошкоджений будинок і досі стоїть обіч проспекту імені відомого українського футбольного тренера Валерія Лобановського. А перед будинком молодик продає свіже молоко прямо з автоцистерни. Життя має продовжуватися.
Ситуація в Києві зараз не така погана, як у Маріуполі, Харкові чи низці інших великих міст, які російський агресор намагається розчавити шаленим і нещадним градом бомб. Але життям воєнного часу живуть і тут. Звуки війни та рани від руйнувань на міському пейзажі свідчать, що все близько: у передмісті, де мирні жителі відчайдушно намагаються врятуватися від агресора, та на околицях міста, де падають рештки ворожих ракет. Так, як це сталося рано вранці в п'ятницю, коли вибух на північному заході української столиці миттєво перетворив довколишні багатоквартирні будинки на непридатні для життя і сильно пошкодив сусідню школу та дитячий садок. Загинув один місцевий житель, постраждало 19. За офіційними даними, з 24 лютого, коли російські війська вторглися на територію України, лише у самому Києві загинуло 228 мирних жителів, зокрема четверо дітей. Постраждало 912 людей.
