Військова біженка: «Сподіваюся, що трагічні події в Україні викличуть у всіх людей на землі прагнення до миру»

Photo: Aleksei Serov

Чи готові ви ухвалити рішення, не знаючи якими будуть його наслідки? Таке рішення кілька днів тому довелося ухвалити Ірині Флоря та Владі Грузін. Влада – мешканка Харкова, а Ірина із міста Кропивницький, Україна.

«Світ не без добрих людей», - такими словами розпочала свою розповідь Ірина Флоря», – громадянка України, яка на час бойових дій в Україні знайшла притулок в Естонії. Ірина категорично відмовляється визнавати себе біженкою і просить так її не називати: «Я хочу бути вільною та хочу повернутися до своєї країни».

- Коли ви вирішили залишити Україну, як швидко зробили кроки для здійснення свого плану?

- Коли почалася війна, я до останнього моменту не вірила, що бойові дії дійдуть до нас. Але дуже швидко стало зрозуміло, що війна – це реальність і потрібно бути готовим до всього.

Як тільки у Кропивницькому почали гриміти перші вибухи, я вирішила негайно виїхати. Важко повірити, що ще вранці, в день від'їзду, я була на роботі і пекла хліб, а ввечері зі своєю донькою та племінницею їхала в переповненій електричці у бік Польщі.

- Чому ви обрали Естонію?

- Справа в тому, що я вже бувала у вашій країні: збирала полуниці на хуторі Тасуя. Коли я почала розмірковувати про можливість перечекати війну за межами країни, то насамперед подумала про Естонію. Ваша країна мені подобається, місцеві жителі – привітні і чуйні. Великий плюс, що тут можна спілкуватись і російською мовою. За кілька днів до від'їзду я зателефонувала власнику хутора Тоомасу Лілло і поцікавилася у нього можливістю знайти притулок. Томас сказав, що я можу приїхати будь-коли, і, якщо необхідно, можу покликати з собою інших людей. З мого оточення погодилася поїхати лише моя племінниця. Чоловік, грузин за національністю, вирішив залишитися вдома.

- Чи важким був шлях до нашої країни і що найбільше запам'яталося?

- Було дуже важко їхати до Польщі. Але як тільки ми опинилися на кордоні, стало неймовірно легко та спокійно. Не часто побачиш так багато людей, які безкорисливо пропонують допомогу зовсім стороннім. У Польщі все було організовано на хорошому рівні. Їжа, одяг, відпочинок. Багато людей у ​​паніці залишали свої будинки і тому не взяли із собою теплий одяг. У Польщі всіх нужденних забезпечили необхідним. Велике спасибі волонтерам і співчуваючим, вони просто опікували нас своєю турботою, що допомагало подолати стрес.

- Було щось, чого ви боялися, починаючи свою подорож?

- Мабуть, то був страх невизначеності. Адже ми, по суті, їхали в невідомість і не знали, чим закінчиться наша подорож. Слава богу, ми на місці, і моя дитина зараз почувається в безпеці.

- Що б ви зробили інакше, якби була можливість заново розпочати свій маршрут?

- Ми зазнали загальної паніки і перед від'їздом зняли всі свої гроші. Із собою взяли гривні, які обміняти в Естонії велика проблема. Якби ми не перевели в готівку свої заощадження, то зараз могли б спокійно знімати гроші в євро.

- Ірино, скажіть, чи на вашу думку може війна прийти в Естонію?

- Не думаю. Я дуже сподіваюся, що після трагічних подій в Україні, у всіх людей на землі зміцниться бажання жити у мирі.

- Які плани на майбутнє?

– Сьогодні ми були у навчальному закладі міста Пильва, куди я планую відправити свою дочку. Нам дуже сподобалося, як нас прийняли робітники цієї школи. Вони подарували нам багато тепла та море позитиву. Дочка просто у захваті від класного керівника. Трохи пізніше планую розпочати роботу у господарстві у Тоомаса Лілле. Моїй племінниці Владе, сьогодні надійшла пропозиція взяти участь у благодійному проекті, пов'язаному з ілюстрацією дитячої книги. Скориставшись можливістю бути почутою, хочу подякувати Тоомасу Лілле та іншим жителям Естонії, які виявили чуйність і турботу до нас.