У Мелітополі російські військові борються з українцями, які не хочуть перетворюватися на росіян, розповіли ВВС місцеві жителі. У захопленому в перші ж дні війни місті частина його мешканців співпрацює з новою владою, а частина чекає, коли їх звільнять збройні сили України.
Вдень у вівторок працівники комендатури міста Мелітополя, захопленого російськими військовими 1 березня, зібрали у будинку культури імені Шевченка голів об'єднань мешканців будинків та запропонували повідомляти силовикам про те, «де живуть фашисти».
Під поняття «фашисти», розповів ВВС один з мешканців Мелітополя, підпадають всі, хто не погоджується, що Мелітополь – це Росія, всі, хто зберігає чи демонструє прапор або герб України, та всі, хто вважає легітимною українську владу.
На запитання ВВС, хто зараз працює у комендатурі міста, наш співрозмовник відповідає: «Там незрозуміло. За фактом усі не російські. - Тобто місцеві? - Ні. (...) Кадирівці чи, хрін його знає, хто. Але на росіян дуже мало схожі».
До Мелітополя, столиці української черешні, російські танки в'їхали 25 лютого. Саме у це місто увійшли чеченські підрозділи, стверджують свідки.
Спочатку місцеві мітингували проти вторгнення щодня. У місті, де спущені всі українські прапори та підняті російські, немає бензину та готівки, 40-річна Ірина Безуглова ходила на всі акції на підтримку України.
«Зброю вивезли з міста 24 лютого, - розповідає вона. - Усіх залишили беззбройними. Чоловіки чекали на команду до оборони. Але всім роздали трудові й відправили додому. Можливо, так і правильно було, але це як віддати маніяку на поталу».
Спочатку, за словами співрозмовників ВВС, беззбройні мелітопольці гальмували машини з російськими військовими і розвертали їх. «Вони тоді стріляли, але біля ніг. Потім з'явилися активісти-організатори, пояснили, що треба знімати багато відео, зигів не чіпати і машини не гальмувати», - розповідає ВВС Безуглова. «Зигами», «зетівцями» й «орками» у Мелітополі називають військових з Росії.
«Ми ходили і протестували щодня. Хлопці [поступово] відсіялися, але я ходила. Нас не чіпали тоді на вулицях. Але потім виявилось, що тягали, затриманих били добряче і змушували підписувати документи. І ніхто нічого не говорив. А після того, як взяли організаторів, нас уже відкрито почали притискати й забирати на перевиховання».
За словами 30-річної Ганни Кім, багато людей вийшли на вулицю 11 березня після того, як російські військові викрали місцевого мера Івана Федорова. 16 березня українській владі вдалося домовитися про його звільнення в обмін на дев'ятьох російських полонених.
Переломним в історії мелітопольського спротиву став мітинг 14 березня. Тоді, розповідають учасники акції, на головну площу міста привезли багато бронетехніки, її оточили «більше сотні військових», а по периметру розставили снайперів. Але активісти «все одно туди просочилися». У центрі площі їх виявилося не більше 20 людей.
«Військові нас не били, ну, вони нас тягали, - згадує Безуглова. - Забрали в нас паспорти, сказали, це тепер не документи, а взагалі папірці. Наші почали кричати, мовляв, поверніть паспорт – ми підемо. Одного з наших забрали, але він такий проукраїнський патріот, його доведеться бити сильно і довго».
Безуглова розповідає про дівчину і юнака років 17-ти. На плечах хлопця був жовто-синій прапор. «Військові йому кажуть, мовляв, пішов геть звідси, - згадує співрозмовниця ВВС. - Він каже, чому? Це моя земля. Вони кажуть – це Росія. Він почав кричати «Слава Україні!» Його почали бити, зірвали прапор – я надягла його на себе».
«Його дівчина стояла і плакала, а на неї замахувалися прикладами і кричали: «Підеш ти звідси чи ні?!» Я заступилася, кажу, відпускайте хлопця, він же дитина».
Його витягли з машини, «почали щось говорити на кшталт, щоб більше не з'являвся, а він їх послав. Вони йому дали в живіт і знову потягли в автівку. Я полізла за ним у машину, кричу, що беріть тоді й мене», - розповідає Безуглова.
«Всередині розв'язала хлопцю очі, руки, запитала, чи сильно били. Каже, поки живий. Я його почала вмовляти вийти, сказати, що більше не піде мітингувати. Він вийшов, і вони його відпустили... А потім військові до мене: «Ну що, ти за них сюди полізла, а вони всі розбіглися». Я кажу: «Та мені все одно».
Разів десять військові сідали до Ірини в авто: «Розповідали, куди вони мене вивезуть, що вони зі мною зроблять, а в мене стан – ну просто все одно, <...>, я у своєму місті нічого зробити не можу, чи що? Я тільки за собаку свого боялася. У результаті вони мене самі попросили вилізти з цієї машини. Я їм кажу, везіть куди хочете, знімати прапор не буду». Безуглова так і пішла у прапорі.
Наступного дня Безуглова та інші активісти пішли на акцію до Братського цвинтаря. Звідти, як вона розповідає, її забрали вдруге - посадили у невисоку автівку з бійницями для автоматів.
«Я почала кричати, щоб інших туди не саджали, намагалася випхати ногами того, хто тягнув туди людей... Він мене вдарив прикладом, потягнув по машині, пристебнув наручниками. Чоловіка поруч теж почали бити... Один був у чорних окулярах – я ще подумала, що він шпигун, - а він повертається, а в нього зубів немає і половина обличчя відбита...»
Поки тих, хто мітингував, везли з міста, вони викинули телефони через отвори бійниць. Машина зупинилася за 50 кілометрів від Мелітополя, і людей випустили у поле. Там Безуглова побачила, як виглядає передмістя: «Ну просто все розбите, зруйноване, розкрадене, скрізь ці солдатські пайки, повний срач, техніка постійно їздить, просто пекло ...»
У полі мелітопольців не били. Просто випустили, і додому вони йшли пішки. Безуглова каже, що їй навіть прапор повернули, яким вона «з вікна махала і звідти фак їм показувала».
Щодо середнього пальця Ірина додає: «Ну, це вже істеричне. Це просто неможливо. У нас тут багато людей, які свою позицію приховувати не збираються. Зрозуміло, що ми нічого тут не зробимо голими руками. Місто беззбройне, всіх хлопців забрали на Запоріжжя, міліції немає, всі адміністративні будівлі розбиті, військові у всіх будинках сидять, вікна закладені цеглою. Постійно під дулом кулемета ходимо – на ринку торгувати дозволили, але збоку військовий з відеокамерою і автоматом».
Переважна більшість військових у Мелітополі – з Чечні, сказали п'ять співрозмовників ВВС. «Їх просто колосальна кількість», - стверджує Кім, додаючи, що поводяться чеченські військові «дуже агресивно, на контакт з місцевими не йдуть».
Інша волонтерка у розмові з ВВС, навпаки, зазначила, що чеченці «ввічливіші й люб'язніші» ніж солдати ЗСУ: «Наші й матюкатися можуть, і взагалі... А ці такі галантні. Казали, що прийшли нас рятувати й інші слова, які у новинах на «Першому каналі» говорять».
Російські солдати з інших регіонів на пропозиції мелітопольців повернутись додому зазвичай відповідають: «Та ми вже вдома» або «Ми вже в Росії». Хоча були випадки, за словами Кім, коли дехто зізнавався, що «чекає лише наказу повернутися, тому що їм вже це набридло».
Наразі у Мелітополі, за словами співрозмовників ВВС, мітингувати неможливо. Активісти якщо й наважуються вийти на вулицю, то максимум удвох – «і то довкола нас у парку ходять військові, наглядають. Напевно, ми як люди в Москві тепер почуваємося», - зітхає Безуглова.
«Російські військові прораховують наперед, де ми можемо зібратися, – і вже там величезна кількість військових», - описує ситуацію з протестами Ганна Кім.
Мелітопольці, за словами місцевого жителя, графічного дизайнера Дмитра, вже планують збирати віртуальні проукраїнські мітинги у«Зумі», якщо вони не мають можливості виходити на вулиці.
«Щодо українських мітингувальників, то військові наразі дуже нахабно поводяться, людей викрадають», - стверджує Дмитро. На певний час зникають журналісти, активісти, підприємці, пожежники й дільничні.
«У нас тут двоє протестувальників зникли, так військові нам кажуть – вони в нас, але все гаразд, ми їх не ґвалтуємо. А ми відповідаємо – а що, повинні були? Але нам дали з ними поговорити, хлопці живі начебто, - розповідає Ірина. - Не знаю, як ми це все витримаємо, окупація у всій красі».
Когось забирають з мітингів, когось кличуть на особисту бесіду, до когось приходять вночі зі зброєю, каже Безуглова. За її словами, мета всіх бесід – залякати й перевиховати: «Усім пояснюють головне – тут тепер Росія і висовуватися не можна».
Співрозмовники ВВС розповідають, що на вулицях затримують молодь із татуюванням тризуба – герба України. «У нас таких хлопців багато, - підтверджує Безуглова. - Військові їм кажуть, що це свастика. Потім мішки на голову, б'ють по нирках, печінці. Люди підписують якісь документи, порожні листи. І багато хто втратив надію».
Багато хто після допитів й розмов погодився співпрацювати з російськими військовими, кажуть чоловіки-мелітопольці: молоді люди, які служили в силових структурах України, з сім'ями і будинками в Мелітополі, не бачать для себе іншого виходу.
18 березня проросійські телеграм-канали поширили відео, на якому, за їхніми твердженнями, «звичайний хлопчина з Мелітополя розповідає, як інформаційні спецпідрозділи ЗСУ промили йому мізки і провокували місцеве населення виходити на акції протесту за гроші». Запис типовий для жанру «вибачень на камеру», що користується популярністю серед силовиків Чечні.
«Я за той час, поки тут посидів, просто зрозумів прості речі. Ось ці мітинги, які проводились, нас просто тупо кинули. Людей кинули на вулиці без жодної організації. Те, що там розповідають у новинах, що тут орки, що російські військові прийшли людей вбивати, це все маячня. Я зрозумів, що сюди російські війська – вони з нацистами прийшли воювати, а не з мирними жителями. А на мітингах учасникам платили від 300 до 500 гривень», - каже на відео 25-річний мелітополець.
Волонтери впізнали на відео одного зі своїх активістів. Андрій зник за кілька днів до появи відео і не виходив на зв'язок.
Місцеві підозрюють, що до викрадень представників української влади та активістів може бути причетна «нова колабораціоністська влада у місті». На думку Ганни, колаборанти – це місцеві депутати з партії «Опозиційний блок».
«Ця партія у нашому місті наразі узурпувала владу. В.о. мера, його заступники, навіть деякі об'єкти ЖКГ, зокрема, водоканал, вже перебувають під владою представників «Опозиційного блоку», - розповідає вона.
Це підтверджує і Мелітопольська міська рада, на сайті якої опублікована інформація про те, хто саме співпрацює з росіянами.
Про те, що в місті тепер транслюють лише держканали Росії, Безуглова дізналася, почувши по телевізору пісню «Коли ми дійдемо Львова, не питайте, за що».
«Наступного дня якийсь <...> там у мікрофон співав і пропонував випити за перемогу… - згадує вона. - Якби не було інтернету, то просто здається, що ти у пеклі».
Безуглова – бухгалтер. Вона працювала у пекарні, на заводі «Металіст», у Таврійській ливарній компанії (ТАЛКО). Як і інші співрозмовники ВВС (весільний дизайнер, маркетолог, програміст), вона не вірила у війну і їхати не збиралася. Але жити в Мелітополі їй стає з кожним днем страшніше.
Знайомі з Москви пишуть їй, що для таких, як вона, які не приховували своїх поглядів на вторгнення, нібито готують фільтраційні табори. Новини по телевізору в Мелітополі тепер лише ті, що розповідають російські канали, – і там теж говорять про чистки.
«Є невелика кількість людей, які вважають, що Мелітополь тепер залишиться «сірою зоною», тому вони вже зараз думають, як вибратися звідси», - каже дизайнер Дмитро.
Кілька днів тому у місті з'явилися «ділові люди», які за 350-500 євро пропонують виїхати на їхніх автівках манівцями у бік Запоріжжя. «Але доїжджають далеко не всі, багато хто зникає безвісти, дехто повертається неповним складом назад на обстріляних машинах. У мого друга так зникли родичі, вже три дні з ними немає зв'язку», - розповідає Кім.
У Безуглової у місті дорослі діти і багато домашніх тварин, ціна навіть у 250 євро з людини для них надто висока. «Вони поїдуть, коли це буде доступно і безпечно. А я сама нікуди не поїду. Моя прабабуся [свого часу] спалила млини і знищила худобу, спалила всі будинки і залишилася в халупці, щоб не розкуркулили, але не кидала свою землю».
У перші дні війни мелітопольці організували у місцевому палаці культури імені Шевченка волонтерський штаб. Звідти координували волонтерську допомогу у місті, люди могли безкоштовно отримати їжу, необхідні ліки, одяг.
Але, як каже місцева мешканка Ганна Кім, російські війська захопили будівлю палацу культури, волонтерів звідти вигнали, а всю зібрану ними гуманітарну допомогу заблокували.
«Всі ці ресурси заарештували, навіть особисті речі волонтерів, які там сиділи», - розповіла Кім ВВС. Але кілька днів тому волонтерів все ж таки пустили до будівлі, щоб ті розібрали по пунктах допомоги речі, які там зберігалися.
Пункти допомоги бідним городянам не врятували Мелітополь від мародерства. Кім каже, що магазини почали грабувати вже вночі 26 лютого після першого ж дня обстрілів. І дівчина впевнена, що це не були хаотичні набіги місцевих мешканців на продуктові магазини.
«Одночасно заїхали на автівках люди, які знали, що вони роблять. Зламували магазини, супермаркети, навіть деякі магазини одягу. Так, безумовно, великі маси населення піддалися цій спокусі – потім уже, протягом дня. Але спочатку були люди, які цілеспрямовано цим займалися з самого ранку», - згадує Ганна.
За словами іншого волонтера, відтоді в місті діяли цілі групи місцевих – «бідні, алкоголіки, колишні зеки. Вони швидко об'єдналися у групи, і, наприклад, прямо у мене на подвір'ї зламали продуктовий і радо виносили звідти алкоголь. І не просто зламували, щоб їжу взяти, а вікна били, полиці ламали, трощили все».
Та сама волонтерка бачила, як люди у формі не перешкоджали мародерству, але намагалися організувати натовп, «щоб люди один одного не придушили, стояли на вході, пускали місцевих усередину по черзі».
У місті багато людей, яких привезли, починаєш з ними говорити, – вони навіть районів не знають, стверджує Безуглова.
Щоб боротися з мародерством, жителі Мелітополя сформували «загони охорони правопорядку» – захищали магазини від грабіжників, намагалися ловити мародерів самостійно. Близько 300 людей патрулювали місто вночі – і охоронці з приватних охоронних підприємств, і звичайні чоловіки.
Якщо вони ловили мародерів, то прив'язували їх скотчем до дерева чи стовпа, кого у штанах, кого без штанів, фотографували і залишали на холоді, розповідають волонтери. Покараних приходили відв'язувати товариші.
Ще місцеві оголошували акцію «Поверни награбоване» – і деякі мародери відгукнулися, принесли на пункти збору крадену техніку та їжу.
Наразі мародерство припинилося, але й «охорона правопорядку» більше не може патрулювати місто, її роботу припинили російські військові. За словами дизайнера Дмитра, всіх, хто перебуває на вулиці після комендантської години (шостої години вечора), обшукують, відбирають телефони і затримують.
Продукти і паливо у місті є, але мало і коштують вони дорого. Бензин – по 50 гривень за літр, яйця продають по 50 гривень, а макарони – по 70 замість звичних 15. Готівки в банкоматах немає, минулого тижня отримували через ломбарди, але й там вона скінчилася.
«Загалом у нас тут такий страшний Радянський Союз, хто в ньому був – той зрозуміє», - підсумовує бухгалтер Безуглова.
