Сім'я парламентаря-сумоторі опікується півсотнею біженців

Photo: Margus Martin

• Спочатку біженці не рвалися до холодної Естонії

• Ті, хто залишився в живих, хочуть тільки миру і спокою

• У столиці складно з квартирами, але шанси знайти роботу вище

«Куди подівся Тарік?» – питає, раптово втручаючись у дорослу розмову маленький український хлопчик, який хвилину тому втратив з уваги нового друга та товариша по іграм, пише Postimeеs.

Озирнися, він, мабуть, тут десь», – відповідає Кайдо Хевельсон, батько п'ятирічного Таарі. Член Рійгікогу від Центристської партії щойно закінчив вносити в комп'ютер дані чергової родини військових біженців, які прибули в Куліна (Ляене-Вірумаа) і запропонував втомленому на вигляд голові сім'ї підкріпитися, перш ніж вселятися в кімнату будинку відпочинку Barto Puhkemaja. Сім'я з чотирьох людей, яка розпочала свій довгий шлях у Харкові, саме так і робить. На вечерю макарони з фаршем та солянка.

Кайдо Хевельсон

 

Баруто (Кайдо Хеэвельсон).

Баруто Кайто, або просто Баруто, – естонський професійний борець сумо та змішаних єдиноборств. У вересні 2013 року закінчив кар'єру. Прізвисько Баруто походить від японської назви Балтики, Кайто – від справжнього імені борця. У російських джерелах іноді згадується прізвиськом Балт.

Перед тим, як попрощатися з сином, який останнім часом вважає за краще грати зі своїми українськими однолітками в будинку відпочинку, а не в дитячому садку, Хевельсон зазирає на кухню, щоб обмінятися парою фраз з Іриною та Анею, які запропонували допомогу сім'ї. Це мама та донька, які кілька тижнів тому жили у Броварах під Києвом.

Естонію вважали надто далекою

Очі обох жінок сяють, як ранкове сонечко. Вони скупляться на слова подяки на адресу своїх ангелів-рятівників. Особливою радістю для мами та доньки був ранок у жіночий день 8 березня, коли після довгих поневірянь вони прокинулися і побачили оберемок квітів, подарованих їм напередодні увечері.

Але між цим моментом та початком війни було багато всього: вибухи, страх смерті та паніка.

Аня згадує, що у Польщі вони спочатку побачили Віктора, який з гумором попередив їх під час зустрічі: «Тут зі мною ще Кайдо, не бійтеся».

Богатир Хевельсон подумав, що його зріст може просто налякати жінок. Ірина та Аня приглушують сміх. Аня каже, що на той момент їм уже не було куди йти. Лише б дістатися до безпечного місця. Оскільки в машині було ще одне місце, Віктор запропонував узяти з кордону ще будь-кого. Аня зробила невеликий плакат, написавши, що з ними можна поїхати до Естонії. Але ніхто не захотів. «Говорили, ой, це далеко, чи воліли б їхати до Німеччини чи Швейцарії», – згадує вона.

Хевельсон каже, що після того, як російська армія вторглася в Україну, він вирішив забрати хоч когось від жахів війни, дати дах і їжу у своєму рідному повіті Вінні, а якщо вдасться, то й знайти роботу.

Photo: Margus Martin

Емоції переповнили його настільки, що разом із працюючим у нього українцем Віктором вони 16 годин їхали прямо до українсько-польського кордону, час від часу пересідаючи за кермом. Там вони випадково познайомилися з Іриною та Анею.

Будинок відпочинку як українська комуна

Хевельсон не підкреслює своєї ролі у допомозі військовим біженцям, визнаючи, що він, у свою чергу, отримує підтримку як від самоврядування Вінні, так і від Департаменту соціального захисту для організації життя людей, які приїхали з України. Він згадує, що з півсотні людей деякі за кілька днів переїхали до родичів чи друзів. На місці ситуацією зацікавилися працівники Департаменту здоров'я та навіть поліція, які навідувалися перевіряти становище. «Співробітник волосного відділу освіти відвідав та зареєстрував дітей шкільного віку», – додає він.

Близько третини мешканців будинку відпочинку Barto Puhkemaja становлять діти, із них десяток – шкільного віку.

До початку цього тижня більшість мешканців будинку відпочинку українців провели в Куліні вже з тиждень. А вже згадані енергійні мати та донька стали своєрідними опорними особами для своїх співвітчизників. Це розумно, зауважує Хевельсон, і додає, що ніхто не хоче сидіти склавши руки. Люди докладають усіх зусиль, щоб допомогти один одному організуватися та мирно влаштуватися у цій своєрідній українській спільноті. «Маріуполь, Київ, Харків, Суми, – перераховує Хевельсон деякі міста, звідки прибувають військові біженці. – На похвалу їм можу сказати, що вони тут, під одним дахом, як велика родина: бережливі, знаходять собі справу, допомагають із прибиранням, разом дбають про всіх дітей. Насамперед, вони хочуть тиші та спокою, яких у нас тут досить. Особливо це потрібно тим, хто приїхав із Маріуполя».

За словами Хевельсона, українці вдячні естонцям. «Вони часто питають, чому ми їм допомагаємо. Все своє життя я намагався допомогти тим, хто потрапив у скрутну ситуацію, порадою та зусиллям у міру своїх можливостей, – каже він. – Українці сприймають нас як своїх, і я почуваюся серед них як удома. У них у всіх цікаві історії, життя не чорно-біле».

Також під час своєї кар'єри професійного сумотора в Японії Хевельсон спілкувався з нужденними, підтримуючи жертв цунамі.

«Одна річ – війна, інша – стихійне лихо, але деякі паралелі провести можна. Війна поруч із нами, і це є ознакою загрози демократії для всієї Європи. Ця закономірність повторюється постійно, але я дуже сподіваюся, що ніколи не станеться таке, щоб хтось вирішив «звільнити», наприклад наш Іда-Вірумаа», – додає він.

Держава не має довгострокового плану

За словами Кайдо Хеєвельсона, багато військових біженців планують переїхати до Таллінна, щоб знайти там підходящу роботу. Водночас, він визнає, що після напливу біженців ціни на нерухомість підскочили. «Насправді орендованих квартир дуже мало, а ціни злетіли до стелі, – каже він. – Проблеми, які необхідно вирішити, особливо з погляду розміщення, залишаються».

Хевельсон зазначає, що, хоча оформлення неминуче вимагає часу, більш помітна нерішучість держави, ніж бюрократія у наданні допомоги військовим біженцям. Влада виконала дуже хорошу роботу, але довгострокового державного плану немає. Військові біженці в Естонії вже цілий місяць, а що далі? Ми, звичайно, всі сподіваємося, що війна скоро закінчиться, але треба думати і про те, щоб люди, які сюди приїдуть, отримали теплий прийом, теплу їжу, тепле житло».

Військові біженці

• З 27 лютого по 29 березня Естонія прийняла 25 034 громадян України та членів їх сімей.

• Прибуття 7 953 осіб в Естонію скоординовано Радою допомоги біженцям (Eesti Pagulasabi).

• Рада має дозвіл на евакуацію людей з Польщі у співпраці з Департаментом поліції та прикордонної охорони та місцевим партнером EXPO.

• Останні регулярні евакуаційні автобуси, які координувалися та використовувалися за допомогою пожертвувань, вирушають із Польщі сьогодні.

• Якщо в пікові дні відправлялося по 12 автобусів на день, то потреба знизилася до трьох

• Крім того, до Естонії можна потрапити регулярними автобусами кількох різних фрім-перевізників.

Джерело: MTÜ Eesti Pagulasabi