Естонія прийняла на сьогоднішній день понад 25 000 громадян України, які вимушено втекли від страшної війни, яка вже забрала життя тисячі людей. Естонське суспільство робить дуже багато для допомоги біженцям, половина з яких діти. Ситуація ж у самому російськомовному місті Естонії Нарві прозвана «болючим мовчанням», яке співіснує з бажанням допомогти, але й розглянути проблеми місцевих людей на тлі хвилі біженців.
Член Нарвського міського збору Ларченко: Нарва болісно мовчить, але допомагає українським біженцям
Ведучий «Громадянина М» Сергій Метлєв запросив члена міських зборів Нарви, політика нового покоління Дениса Ларченка поговорити про українських військових біженців та менталітет на Північному Сході країни.
- За даними дослідження, замовленого Держканцелярією, прийом біженців в Естонії підтримує 92% естонців та 51% мешканців з іншою рідною мовою. Зрозуміло, що мотиви можуть бути різними, але особисто для мене, як для російськомовного громадянина Естонії, це предмет сорому. Як ти думаєш, що стоїть за цією великою різницею у цифрах?
– Тут треба розділяти суспільство на сегменти. Ти говориш, що в тебе це викликає почуття сорому. Але є ще люди, які радикально підтримують Україну, і є ті, що схиляються у бік підтримки Російської Федерації у цьому випадку. Є золота середина, яка намагається не встрявати у конфлікт між різними сторонами та бути тихими. В даному випадку мені подобається вираз мера Нарви Катрі Райк «болюче мовчання».
Багато хто намагається бути нейтральним у цій ситуації, тому що бояться ескалації конфлікту всередині сімей. Найчастіше це «біполярний розлад» соціального характеру має місце між поколіннями. Тобто це не конфлікт між естонцями та росіянами, а конфлікт поколінь, де ми говоримо про різний рівень інтеграції, про різне розуміння, що таке Естонія, які тут закони тощо.
- Стривай, але ж ми говоримо навіть не про війну Росії проти України, як таку, а про тих людей, які тікають від війни, рятуючи свої життя, і серед них більшість – це діти. Ми говоримо саме про підтримку цих людей.
- Я не знаю в Естонії жодного місцевого самоврядування, де не було б організовано збирання гуманітарної допомоги. У Нарві такий пункт є, його активно відвідують городяни, які жертвують речі, зокрема й для біженців, які прибувають до Нарви.
Іноді ми переводимо собі питання про біженців на те, чи підтримуємо ми Україну. У цьому випадку багато хто не хоче відповідати на такі питання, намагається абстрагуватися від них і не брати участь у таких дискусіях. Тому відсоток тих, хто не підтримує не зовсім такий.
- Поговоримо про «болюче мовчання». Західні журналісти, які відвідують Нарву, зазначають, що практично ніхто на вулицях Нарви не хоче говорити з ними про війну. Кореспондент естонського національного телерадіомовлення в Нарві Юрій Ніколаєв наголосив в інтерв'ю газеті Maaleht, що і місцеві політики не хочуть про це говорити. Це є нібито відображенням їхнього страху перед масовою втратою голосів. Питання до тебе, як нарвського політика, чи боїшся ти говорити на цю тему і який прийом наданий біженцям на тлі цієї стіни мовчання?
- З перших днів я не мовчав, я не боюся говорити про війну і про те, що людей треба підтримувати. Я одразу почав активно викладати у соціальних мережах пости на підтримку українського народу. Але водночас, рятуючи інших, не можна забувати про себе. Це як з правилами безпеки в літаку - в разі аварії потрібно спочатку надіти маску самостійно, а потім надіти її на дитину поруч з вами.
Ситуацію із іноземними журналістами ми пережили вже кілька разів. Вперше після 2014 року.
- Мабуть, вони вже виснажили вас питаннями про те, чи стане Нарва наступною.
Так, коли приїжджають багато років поспіль і ставлять ті самі питання, то люди втомлюються. Якщо говорити про тимчасову шкалу, переглядаючи ці інтерв'ю можна побачити, як розвивалася ситуація всередині соціуму.
- І як вона розвивалася?
- На сьогоднішній день все більше і більше людей усвідомлюють, що справді йде війна, тому що багато людей вимкнено з тієї медіа-матриці, в якій вони перебували довгий час. Політика до них дійшла. Коли біженці приходять і розповідають про те, що трапилося як сусіди, то зрозуміло, що ставлення буде вже зовсім інше.
- Ми розуміємо, що у Нарві багато малозабезпечених людей. На Північному Сході показники безробіття і потреби трохи вищі, ніж в інших регіонах країни, хоча і в Південній Естонії показники не дуже добрі. Чи є Нарва проблемним місцем для прийому біженців у світлі соціальних труднощів? Увага до біженців і турбота про них можуть здатися чимось надзвичайним. Хоча, щиро кажучи, заздрити військовим біженцям – це дуже дивне заняття.
- Я і сам був спочатку здивований, наскільки це було активно та різко. Говоритимемо відверто, місцеві люди не були підготовлені до цього з погляду інформаційного поля. Вони не усвідомлювали суть проблеми досить глибоко, але в той же час бачили медійні вкидання про те, що потрібно задуматися про лояльність росіян, потім була ескалація вкидів, мова зайшла про позбавлення видів проживання, потім вирішили, що цього не буде. Потім говорили про візи, зброю, але це не супроводжувалося роз'ясненнями. Такі заяви виходили від політиків, зокрема він провідних політиків.
З того моменту, як у Нарву почали приїжджати міністри – зовсім недавно у нас був весь уряд – інформаційний простір почав заповнюватися поясненнями, чому те чи інше питання розглядається. Тепер у людей вже чіткіше розуміння.
Щодо біженців, то у нас їх не так багато. Загалом трохи більше 300 осіб. Основна частина їде до своїх родичів, тому їх є кому приютити. Якщо розглядати житлові умови, то можливостей для надання житла у Нарві замало, тому активного потоку зараз немає.
- Якщо ґрунтуватися на соціальних мережах, що не завжди хороша основа для узагальнень, то можна помітити, що поширюється претензія наступного типу: протягом 30 років умовних росіян просять і змушують говорити естонською та вчити мову, а ось українці отримують деякі робочі місця без вимоги пред'явити сертифікат. Я думаю, що 30 років проживання у вільній Естонії – це достатній термін, щоб підтягнути мову, а ось розраховувати, що українка, яка прибула 10 березня, відразу вивчить мову, м'яко кажучи, нелюдяно. Що скажеш на це?
- Якщо ми це розглядаємо не як претензію з погляду негативу щодо українських біженців, а абстраговано від теми біженців, то виходить, що когось відокремили від чинних законів. Вже 30 років російськомовну спільноту годує те, що є закон і його потрібно виконувати. Таксисти Нарви повинні були вивчати мову протягом 30 років, щоб мати право на таксі.
Для мене це були комунікаційні помилки. Робочі місця для біженців розглядаються в рамках законодавчої бази, як я розумію. Вони не даються так, що ти був лікарем в Україні, і тепер ти лікар в Естонії. Є зобов'язання та законодавча база, яка поширюється на всіх. Є, звичайно, випадки, коли планка трохи знижується, як, наприклад, рішення департаменту поліції та прикордонної охорони прийняти на роботу двох українських біженок як консультантів.
- Якщо говорити ще про ті «претензії», то іноді здається, що для деяких людей це альтернативний спосіб висловити свою думку на тему агресії Росії в Україні. Просто хитро і завуальовано, тому що напряму– невигідно і це може скінчитися найпотужнішою реакцією. Тобі не здається, що саме це так працює?
– Це можна інтерпретувати по-різному. Якщо ти живеш у Нарві і відчуваєш не на рівні слів, у якомусь підшкірному варіанті, що ці люди починають почуватися тут третьосортними, а не другосортними, як ще кілька тижнів тому, то тут починаєш розуміти, що такі проблеми все- таки є в Естонії вже 30 років і вони пов'язані, як на мене, з інтеграцією, про яку ми так багато говорили, але не промовляли ті болючі теми, які в цій кризі виявляються. Виявляється питання російської школи, виявляється, що ми все ж таки підтримуємо те, що у нас будуть багатомовні школи. Те саме пов'язане із законом про мову.
Плюс, давай не забуватиме, що у нас була соціальна криза у зв'язку з коронавірусом, зараз економічна криза у зв'язку з енергетикою, і це все дуже впливає на Північний Схід Естонії. У цьому великому соціальному безладді люди починають дивитися по-іншому на багато речей.
- Я не розумію, ось поясни мені, чому подібного роду вирування емоцій майже не відбувається в естономовному середовищі? Що, мало бідних людей чи розрушених кар'єр серед естонців? Так цих людей також десятки тисяч. Але там глибинна солідарність з Україною виявляється навіть незважаючи на легкий дискомфорт від того, що біженцям приділяють більше уваги. Різниця величезна і часто вона проходить по етнічній приналежності, але є відчуття, що ми маємо справу таки зі світоглядними питаннями.
- В тому числі. Але не забуватимемо, що медійний простір зараз сильно змінився. Я навіть не кажу вже про відключення телеканалів, хоч і це дуже вплинуло. Я дивлюсь навіть, наприклад, по своїм родичам – їхнє розуміння ситуації сильно змінилося після відключення російських каналів.
- Яким чином змінилося?
- У бік того, що справді йде війна, а не тільки, що є Росія та точаться якісь операції. Це велике зрушення, в даному випадку.
Нарва завжди поєднувала Європу та Росію. Ми бачимо одночасно біженців, що біжать із України, і людей, що біжать із Росії. Ми розуміємо, що нам потрібно бути тихішими та нейтральнішими, щоб тримати конфлікти на мінімальному рівні.
- Коли ти говорив про нейтралітет заради спокою, і про мовчання заради коректності, то виникло відчуття, що наявність нейтралітету і те саме «болюче мовчання» - це вже досягнення для Нарви.
– Я можу сказати чесно, ми не хочемо внутрішнього конфлікту. Якщо говорити про питання, чи буде Нарва наступною, то ми не хочемо, щоб вона стала наступною. Тому всі сторони намагаються зменшити напруженість до мінімуму. Навіть у розмовах зі своїми батьками ми відразу намагаємося уникати цих конфліктів.
- Тобі не здається, що непромовлені складні теми у психологічному плані пізніше вистрілюють із дворазовою силою? Мовчати небезпечно.
- Тому я й казав тобі про інтеграцію, ми 30 років мовчали.
- Та як же мовчали? Весь цей час тільки й говоримо про інтеграцію з усіх боків.
- Так, але ми не слухали та не робили конкретних кроків. Багато російськомовних не усвідомлюють, що для них означає Естонська держава. Для багатьох Естонська держава означає мовчати, мовчати про свій біль. Тому непромовленість – це не те, що треба вирішувати зараз, під час війни. Потрібно поставити собі галочку і повернутись до цього питання відразу після війни.
– Питання про внутрішню політику Нарви. Твій колега з міського збору Михайло Стальнухін відзначився за кілька днів до початку вторгнення агресивною відмовою підтримати Україну. Він ще й член Рійгікогу, і там розглядалася відповідна заява. Буквально за шість днів до війни він сказав, що не вірить у російську агресію, а вірить у українську провокацію. Потім його було засуджено рішенням партії до «болючого мовчання». Яку атмосферу такі люди створюють між фракціями міських зборів? Чи є різниця у розумінні ситуації та оцінках у фракцій?
- Це питання не було частиною дискусій між фракціями. Я таких розмов не вів. Мер Катрі Райк у своїх промовах показала, що Нарва підтримує Україну. Однією з найемоційніших промов була мова на 25 березня, у день пам'яті жертв березневої депортації, коли вона сказала, що тепер це відбувається з жителями України, на жаль. Я зі свого боку чітко давав зрозуміти, що партія Еесті-200 у Нарві проти агресії Росії в Україні.
- За результатами того, що відбувається, коли війна скінчиться, ти не боїшся втратити голоси? Чи ти впевнений, що придбаєш нові?
- Я в цьому випадку не дивлюся на рейтинги. У контексті виборів у Рійгікогу багато партій намагалися дуже сильно працювати на естономовного виборця з метою отримати бонуси. Центристи метушились, не розуміючи, куди рухатися, і в якийсь момент просіли в рейтингах. У Нарві я не розглядаю свого рейтингу чи рейтингу партії. Ми маємо чітке розуміння, що те, що відбувається – це погано, нам необхідно просто по-людськи підтримувати українських біженців. Я намагаюся робити потрібні речі.