Яна Тоом: мій мандат – про права людини, а не про її вбивство

Photo: Konstantin Sednev

Євродепутат Яна Тоом прокоментувала на своїй сторінці у Facebook ситуацію довкола українського міста Буча, де після виходу російських військ виявили численні свідчення масових убивств мирних громадян. Нижче наводимо текст її публікації.

«Я мовчала два дні не тому, що хотіла пересидіти осторонь. Просто є речі, які дуже важко сформулювати, не скочуючись в істерику, а її і так достатньо. Тепер готова сказати.

Те, що ми бачили у Бучі, насправді не має бути несподіванкою. У будь-якій війні, така вже її логіка, з високою ймовірністю буде своя Буча, і своя Срібниця, і своя Сонгмі. І вина за це завжди – завжди, – лежить на тому, хто розв'язав війну.

Так, я, як і раніше, намагаюся розділяти владу і народ, і буду, мабуть, ще довго намагатися це зробити. Хоча коментарі людей, які жорстоко обманулися в мені (Так, деякі вірили, що знайдуть у мені прихильника «денацифікації України» під гусеницями російських танків) дещо ускладнюють це завдання. Але – намагатимуся.

Я навіть намагаюся влізти у шкуру тих, хто вірить, що Зеленський просто дістав із моргу кілька сотень покійників і розклав їх на дорозі. В епоху інтернету, під прицілом супутників, не залишивши жодних слідів. Я думаю, що цими людьми рухає віра, проста, як апельсин – наші так не можуть. Ті, інші, вони здатні на все. Вони нацисти, наркомани, фашисти, ґвалтівники. А наші – наші всі як Альоша Попович та Ілля Муромець. Чисті, світлі, безкорисливі.

Коли, чому, чи надовго Росія Путіна стала частиною самосвідомості частини естонських росіян, можна розмірковувати довго. Зараз важливий сам факт – це сталося. І є люди, для яких «денацифікація України» – новий Бронзовий солдат. Та баррикада, на яку потрібно влізти, щоб захистити себе.

Яка жахлива підміна понять. Солдат, який віддав життя за перемогу над нацизмом, і солдат, посланий вбивати «українських нацистів», а заразом – така логіка війни, – жінок, дітей та старих. Солдат, що наповнив Європу біженцями.

Ах так, вісім років. Скільки ще потрібно смертей, щоб більше ніколи не чути цієї мантри? Скільки ще Аллей Ангелів потрібно тим, хто тримає кулачки за російських денацифікаторів?

Я дуже добре усвідомлюю політичні (ні, електоральні) наслідки своїх слів. Але ті, хто підтримував мене на виборах, робили це багато в чому тому, що я не боюся пливти проти течії, тому дивуватися нема чому. Я, як і раніше, не ходжу на повідку – ні у влади, якщо вона творить несправедливість, ні у потенційного виборця, якщо він схвалює війну.

Мій мандат – про права людини, а не про її вбивство».