Чому солдати на війні гвалтують і вбивають: психологи про злочини

Photo: YASUYOSHI CHIBA

Війна завжди жорстока та кривава. Ідея про те, що сучасна зброя може бути використана з хірургічною точністю для ведення війни, в якій майже не вбивають мирних жителів та знищують лише військові об'єкти, абсурдна. Принаймні іhttps://www.dw.com/ru/kak-beloruski-pomogajut-iznasilovannym-v-vojnu-v-ukraine/a-61439263сторія жодної такої війни не знає, пише Deutsche Welle. Але чи завжди вона має бути такою нелюдяною, як зараз в Україні? Хіба солдати обов'язково мають навмисно стріляти у мирних жителів, убивати дітей, ґвалтувати жінок?

«Я не зустрічав жодної військової кампанії, яких би найвищих моральних цінностей вона не переслідувала, де б не відбувалися звірства», - говорить Томас Ельберт, почесний професор клінічної психології та поведінкової нейронауки в Університеті Констанца. Основний напрямок роботи Ельберта: травматичний стрес та його наслідки, особливо внаслідок організованого насильства. Він проводив польові дослідження у зонах конфліктів: в Афганістані, Сомалі, Уганді. Чому люди скоюють на війні жахливі злочини, найкраще пояснити на трьох конкретних прикладах, які здобули широку популярність завдяки інтернету.

«У сприйнятті військових вони стріляють не в людей»

Один із них – відео з безпілотника. На ньому – група російських танків на безлюдній вулиці українського міста Буча. Мирний житель – невідомий чоловік на велосипеді – проїжджає перехрестя на великій відстані від бронемашин. Вони стріляють по ньому кілька разів: поки людина не впаде мертвою. Чому це відбувається? Клінічний психолог Томас Ельберт пропонує два можливі пояснення цієї злочинної поведінки. По-перше, військові могли відчути загрозу. Адже могло статися, що людина раптом дістане протитанкову зброю і вистрілить.

По-друге, «стріляти в іншу людину їм було весело», - засуджує Томас Ельберт. У їхньому власному сприйнятті військові стріляють не в людину, а в виродків, як це вселяє їм пропагандистська машина. До того ж для бійців – а в танку завжди перебувають кілька військових – це, за словами вченого, частково забава: цілитися і точно влучати. «Ви бачили, як я вистрілив? Клас!», - кажуть вони, сприймаючи те, що відбувається швидше як стрілянину по мішені, а не по людині. Відчуття, що вбивати весело, добре відоме будь-кому, хто колись грав у комп'ютерні шутери. Ельберт стикався з цим у Руанді, вивчаючи там геноцид. Один американець розповідав йому, що таку стрілянину можна порівняти з уколом героїну.

Згвалтування як зброя війни?

Повідомлення про згвалтування також непоодинокі. Історію про те, як під Києвом російські військові пострілом у живіт убили чоловіка, а дружину зґвалтували, підтвердили кілька розслідувань. Убитого чоловіка дружина потім поховала у власному саду. Часто кажуть, що гвалтування використовується як зброя війни. Але це лише у десяти відсотках випадків, пояснює Томас Ельберт, який вивчає злочини, що відбуваються на війні. Рідко буває, що генерали наказують гвалтувати жінок, щоб змусити ворога здатися.

«Згвалтування – це, так би мовити, право переможця», - пояснює суть злочинної поведінки, що спостерігається у солдатів на війні, професор клінічної психології Ельберт. Вчений на різних континентах опитував військових на цю тему. Більшість сказали, що командири зазнавали такої поведінки, але не наказували. Військові говорили: «Ми воліли б мати секс за коханням, але цього не було. Тому ми брали те, що було можливо». На думку вченого, згвалтування на війні куди рідше стають результатом наказу чи жорстокості, а найчастіше — тваринного інстинкту та хтивості.

Інші експерти вважають зґвалтування – сексуалізованим насильством, а не формою сексу. Наприклад, організація із захисту прав та надання допомоги жінкам Medica Mondiale допомагає, травмованим війною, з початку 1990-х років. Організацію було засновано гінекологом Монікою Хаузер після масових згвалтувань під час війни у ​​Боснії та Герцеговині. Хаузер стверджує, що існуюча ґендерна дискримінація посилюється під час війни. У війнах чоловіки найчастіше демонструють своє право власності на нібито слабку стать. А згвалтування – це «символ приниження ворога, який не може захистити своїх жінок», наголошує експерт.

Ще один приклад злочину під час війни в Україні, у скоєнні якого звинувачують російських солдатів: мати і дочка були зґвалтовані одночасно і змушені були спостерігати за насильством, яке чиниться над іншою. Це форма тортур, впевнений Томас Ельберт. «Вороги катують найскладнішими способами, неймовірно жахливо те, що люди можуть придумати. Жодних обмежень немає», - нарікає вчений. За його словами, для злочинців мучити інших приносить задоволення. Таким чином вони можуть виплеснути свою ненависть, гнів і лють – на нещастя жертв.

Мародерство на війні – хижацьке насильство

Прикладом крадіжки російських солдатів в Україні стало відео з камери відеоспостереження, на якому добре видно, як військові РФ пакують викрадене і відправляють посилками своїм сім'ям. На тлі вищезгаданих діянь – незначний злочин, але він також показує, що мораль, закон, справедливість та правила, схоже, у цій війні більше не діють.

Професор клінічної психології Томас Ельберт називає таке насильство хижацьким. Захоплена пральна машина або iPhone будуть розглядатися як мотивація та нагорода. Хоча зазвичай за це карають, на війні в Україні це не працює. «У будь-якому випадку ідея росіян полягала в тому, щоб захопити Донбас з його мінеральними ресурсами та важкою промисловістю. З таким самим успіхом вони можуть взяти і пральну машину», - каже Ельберт. В якості ще одного стимулу для грабежів він називає мисливський інстинкт. Навіть не обов'язково заради здобичі, але заради полювання як такого.

Як запобігти військовим злочинам?

Проблема ще в тому, що скоєння військових злочинів «терпляче сприймалося в армії ще за радянських часів», - каже німецька правозахисниця з Amnesty International Жанін Ульманнзік (Janine Uhlmannsiek). За її словами, вбивати і катувати цивільних незаконно скрізь, але «Росія має власні закони війни».

Зрештою, залишається питання: чи є спосіб запобігти злодіянням. «Це жахливо, і ви не можете це терпіти. Але це війна. Краще взагалі б не воювати. Але як ми можемо обмежити війну? Ми можемо обмежити її за допомогою інформації», - резюмує психолог Томас Ельберт. І тут також не обійтись без допомоги журналістів. Єдина проблема у тому, як досягти цільової групи.