ПОГЛЯД ⟩ «Одержимість», війна в Україні та неминуча спокута.

Photo: Konstantin Sednev

Російськомовним жителям країни доведеться відкрити нову сторінку свого життя, хоч би якою гіркою і неприємною була правда, пише Ігор Калакаускас напередодні 9 травня.

Напевно, ніколи за останні роки з таким хвилюванням та трепетом ми не чекали на день 9 травня. Біля Бронзового солдата виставлено охорону, парламент ухвалив Закон про заборону ворожої символіки, і з різних боків лунають суперечливі міркування про те, як треба відзначати річницю закінчення кровопролитної війни в Європі.

Напруга була цілком очікуваною, але місцеві політики – особливо російськомовні – воліють зайвий раз цієї теми не торкатися. А якщо й торкатися, то дуже обережно та максимально нейтрально.

Якщо говорити про символи та наративи, пов'язані з Другою світовою війною, то значна частина, насамперед, російськомовних жителів нашої країни перебуває в полоні міфологізованої та значно спрощеної версії, яку свого часу після деяких кидків розробила радянська влада.

До слова сказати, генералісимус Сталін, якому прийнято приписувати значний внесок у перемогу СРСР над Німеччиною (без серйозної дискусії про те, наскільки вперто він до розв'язання цієї війни йшов), не надто шанував це свято. Власне, і святом – тобто неробочим днем ​​– воно було лише у 1946-47 роках. Вождь всіх народів, здається, був в значній мірі розчарований підсумками війни, оскільки розраховував на більше. До того ж він розумів, наскільки велика кількість жителів його країни пам'ятала ланцюг передвоєнних подій, які ясно вказували, на чиєму боці виступав «миролюбний» СРСР у 1939-41рр.

Народи Прибалтики добре пам'ятали, як «відновлювалася» радянська влада в Естонії, Латвії та Литві. Жителі Бессарабії, а також відкинуті Радянським Союзом східні землі Польщі не забули, як їх приєднували до «сім'ї братніх народів». Та й у Фінляндії пам'ять про Зимову війну нікуди не поділася, як і пам'ять про ціну, яку фіни заплатили за збереження своєї держави. Але в СРСР ці події у всіх підручниках згадувалися мимохіть, без занурення у подробиці.

Сьогодні як завгодно можна ставитись до радянського минулого. Хтось вважає його славним, хтось кривавим, а в мене СРСР асоціюється з тотальним лицемірством: брехня пронизувала всі сфери життя. Нам брехали з телевізора та радіоприймача, з плакатів та гасел, на партз'їздах та профспілкових зборах, а ми відповідно кивали і все розуміли: знали, кому і що сказати, щоб не мати неприємностей надалі. Ми погоджувалися з радянськими історичними концепціями, навіть не намагаючись розібратися в них і тим більше поставити під сумнів.

З розпадом СРСР зруйнувалися і всі концепції. Я якраз навчався в цей час на історичному факультеті Петербурзького педуніверситету і з подивом бачив, як на ходу перезувалися професори та доктори історичних наук, переключаючись з описів тріумфальної ходи радянської влади на розповіді про жах колективізації та великого терору. Лише одну подію радянської історії вирішили кардинально не переглядати – це Велика Вітчизняна війна. Абсурдність цього терміну – «Велика Вітчизняна війна» – нікому не спадала на думку – ні тоді, коли він був запроваджений, ні навіть тепер, коли цілком очевидно, що напад Німеччини у червні 1941 року на колишнього соратника по боротьбі за переділ миру та відкриття Східного фронту було лише черговим актом Другої світової війни.

Перший президент Росії Борис Єльцин не виявляв особливих інтересів до урочистостей з нагоди Дня Перемоги. Однак його наступник перетворив святкування річниці розгрому Німеччини у воістину грандіозний державний проект, масштаб якого з кожним роком ставав дедалі ширшим, а загальна тональність — дедалі агресивнішою. Роль СРСР у розв'язуванні Другої світової війни в промовах Путіна згодом звелася до нуля, внесок союзників з антигітлерівської коаліції піддавався іронічній оцінці, а звинувачення в підтримці нацистських настроїв у європейських країнах стають все більш цілеспрямованими з кожним роком.

Путінським ноу-хау у святкуванні 9 травня можна назвати широке поширення «георгіївських стрічок» та організацію «Безсмертних полків». Дуже важливим було для Кремля перенести ці елементи «перемоги» до суміжних держав. За межами Росії, у місцях компактного проживання російськомовного населення спонукати на походи з портретами ветеранів та використання стрічок було дуже нескладно. Російським та проросійським ЗМІ завжди було важливо показати «картинку» - саме Безсмертний полк став у цьому сенсі безпрограшним. Впевнений, що значна частина моїх співвітчизників абсолютно щиро в цих акціях брала участь і не розуміла, що Москва просто використовує у своїх корисливих цілях їхнє трепетне ставлення до теми війни.

День 24 лютого 2022 викликав шок у всього світу. Болем відгукнулось рішення Путіна розпочати агресію проти України в серцях жителів пострадянського та постсоціалістичного простору. Якщо ж говорити про російськомовних європейців, то треба гірко визнати, що значна частина їх досі відмовляється вірити в реальність цього кошмару. Особисто знайомий із декількома такими людьми, які намагаються виправдати дії Кремля думками, що «американці спровокували Путіна», «українці готували удар», «Захід завжди не любив Росію». А як вихованим у радянських школах людям можна впоратися з фактом, що країна, яка всі ці роки пишалася перемогою над нацизмом, сама не тільки виступила в ролі агресора, а й демонструє нацистські методи ведення війни?

Я не хочу виправдовувати тих, хто досі дивиться інформаційні передачі російського ТБ і вірить у те, що не все так однозначно. Після анексії Криму Кремль фактично перестав приховувати свої наміри щодо перекроювання зон світового впливу. Антиукраїнську та антизахідну істерію не помічали лише сліпі. Когось, мабуть, гріла сама думка, що Путін «піднімає Росію з колін» - багато росіян відчували свою причетність до цього процесу.

Немає жодних сумнівів, що святкування цьогорічного Дня Перемоги в Росії відбуватиметься на хвилі «спеціальної військової операції» з «денацифікації» України. Упевнений, що буквою «Z» буде прикрашена Червона площа, а серед портретів, які пронесуть на ході Безсмертного полку, обов'язково будуть портрети «героїв», які загинули в Україні. Істерика, що охопила натхненних путінською агресією росіян, досягне піку саме в ці дні – гірке й тяжке прозріння настане не скоро. Для того, щоб видалити цей гнійний нарив у головах російського населення, потрібно дуже багато сил і часу.

Але мене більше хвилюють жителі Естонії, багато хто з яких просто не усвідомлює, наскільки двозначними будуть усі спроби влаштувати якісь демонстративні акції на день 9 травня. Давайте зізнаємось самі собі, що багатьма, хто приходить 9 травня до Бронзового солдата, рухає не лише бажання вшанувати пам'ять загиблих, а й виявити свою громадянську позицію. Упевнений, що багато хто розуміє, що цього року ймовірність провокацій – причому з усіх боків – зросла в рази. І мені дуже шкода, що російські політики Естонії вважають за краще обережно уникати цю тему. Я розумію, вони думають про голоси на наступних виборах, і тому не можуть підібрати потрібних слів.

У недавньому зверненні мера міста Таллінна Михайла Килварта йдеться про якусь війну, що «іде за тисячу кілометрів від нас», але ні словом не згадується ні Росія, що цю війну розв'язала, ні Україна, яка в цю війну втягнута і несе колосальні людські та економічні втрати. Талліннцям пропонується пройти «тест на зрілість суспільства», що саме по собі не повинно бути засудженим. Але якась недосказаність у названій вище заяві надто помітна. Я розумію, що напередодні 9 травня влаштовувати історичні та політичні лекції не дуже вчасно. Кожне слово будь-якого політика має бути виваженим і кілька разів обдуманим, але вмінням достукатися до розуму і серця володіють лише одиниці.

У зв'язку з цим я хочу згадати про одну подію, яка сталася 1970 року. Під час свого офіційного візиту до Польщі – це був перший візит голови Західної Німеччини після Другої світової війни – канцлер ФРН Віллі Брандт перед пам'ятником жертв повстання у Варшавському гетто, пригніченого нацистами у 1943 році, опустився на коліна. Ця незапланована, але дуже щира уклінність увійшла в історію і відкрила нову сторінку в польсько-німецьких відносинах.

Російськомовним жителям країни теж доводиться відкривати нову сторінку свого життя, якою б гіркою і невтішною не була правда. Правда полягає в тому, що нинішня влада в Росії розв'язала криваву війну, яка ганебною плямою лягла на всіх росіян. Спокутувати цю провину тією чи іншою мірою доведеться всім, хто пов'язує своє життя з Росією. І зараз саме час починати це усвідомлювати.