День біженців у лісах Пярнумаа: від українського борщу до туги за домом

Photo: Mailiis Ollino

• Розташовані в Тихеметсі, Пярнумаа українці хочуть повернутися додому. Вони чекають новини – перемог
• За словами Тані та її земляків, що оселилися у парковому крилі Вольветі, умови проживання хороші
• У дітей два уроки на день у комп'ютерному класі рідною мовою

П'ятирічна Єва та молодший хлопчик Льоша з багатозначними виразом обличчя вказують на вогнепальну зброю, що висить на спині у чоловіка у військовій формі. Ці діти бачили більше своїх естонських однолітків, і їхнє ставлення до «плямистого» залежить від його намірів. У даному випадку, штабний фельдфебель Кузнєцов пояснює їх матерям, що у другій половині тижня в Тіхеметса відбудуться планові навчання батальйону штабу та зв'язку військ кібербезпеки і у зв'язку з цим селищем не можна буде пересуватися.

Таку ж роз'яснювальну роботу з українками провела виконувач обов'язків керівника селищного Центру занять з інтересів та спорту Талві Саар, оскільки подібні навчання в Тіхеметса проводяться не вперше, і тому місцевий громадський простір разом із бібліотекою в п'ятницю буде закрито, пише Pärnu Postimees.

Відточення навичок оборони не можна відкласти, як це було зі скасованою через ковід два роки поспіль зустріччю випускників. Нині ж, коли у колишньому навчальному крилі живуть військові біженці, НКО «Випускник Тіхеметса» вважала недоречним проводити святкування.

Photo: Silvia Paluoja

Історія Ані

Заплановані опівдні кулінарні курси української кухні розпочинаються з академічною п'ятнадцятихвилинною затримкою. Цікавляться десятки, серед них як справжні кухарі, так і любителі. А один знавець, який неодноразово бував в Україні та Закарпатті і знає тамтешню кухню, поївши борщу та вареників, дякує вчителям українською.

Вчителі Аня та Таня зробили підготовчу роботу, нарізали майже все, що кладеться у борщ, та замісили тісто для вареників. Публіка дивиться, питає і, коли настане час, ліпити вареники. За справою та розмовами спливають особливості культури харчування.

«Свинина у вас інша: ніж не розрізає шкіру, у нас її можна ножем різати, – порівнює Аня, шаткуючи на дошці м'ясо для супу. – Можливо, справа в кормі».

Шматочки м'яса вирушають варитися в каструлю, дрібно нарізані цибуля та моркву на сковорідку, картопля в каструлю, а також капуста та трохи томатної пасти.

«Вдома ми не додаємо томатну пасту, а видавлюємо сік прямо з помідорів, - пояснює Аня і починає неймовірно дрібно різати часник. – Зелень і часник йдуть у самому кінці, тоді їх смак зберігається, і одразу ж вимикаємо вогонь під каструлею».

«Кому ще не ліньки так порається? Часник у часникодавку і – хрясь! От і готово», – доноситься із публіки.

Уродженка другого за величиною міста, Дніпропетровська, Аня працювала бухгалтером у великій логістичній компанії, доки 24 лютого війна не зруйнувала нормальне життя. Аня переживає за чоловіка, який відвіз її разом із дитиною до польського кордону геть від війни. Дорогою туди вони чули сирени, бачили ракети, що падали, чули вибухи. Аня намагається за кожної можливості зв'язатися з чоловіком і мріє, як і інші біженки, повернутися додому. Вони чекають на новину – перемога!

«Тут хороші умови, але ми ніколи не жили у гуртожитку чи в орендованому житлі, у нас свій будинок. На наше місто теж падають бомби, Дніпропетровськ став перевалочним містом для внутрішніх біженців, він межує з Луганською та Донецькою областями, там дуже небезпечно, але там усі мої родичі… Ми тільки й живемо новинами про те, що відбувається в Україні, це впливає на наше емоційний стан, і коли діти тут побачили військових, то злякалися, прибігли запитувати, чи будуть вони в нас стріляти… Коли ж світить сонечко, ми радіємо, а коли похмуро – сумуємо», – розповідає Аня.

Через маленьку кухню і відчинені двері по спортивному центру поширюється апетитний запах борщу. Аня та Таня розповідають, що навчилися готувати їжу у мами та бабусі і що в Україні не купують напівфабрикати та фаст-фуд, а готують самі. Звичаї зберігаються і тут.

Photo: Silvia Paluoja

Історія Тані

«Вона в тісто і яєць не додавала», – зауважив один із любителів готування, спостерігаючи за тим, як Таня готує тісто для вареників. У великій мисці вона замішує необхідну масу з молока і борошна, посипає стіл борошном, витягує шматок з отриманого тіста і починає розкатувати.

Спритними рухами Таня вирізає з тіста кружечки, кладе ложкою в середину кислу капусту, загортає краї та ліпить пиріг, схожий на півмісяць. Ліпить так гарно, що глядачі дивуються.

«Капуста не повинна потрапляти на край, бо вареник розліпиться», – вчить Таня, коли біля столу збираються помічники.

Каструлю на вогонь, у киплячу воду трохи солі. Підходить час спробувати. І на адресу Тані лунають гучні похвали.

Таня народилася у Вінниці, до війни вона служила ветеринаром та санітарним інспектором. Від чоловіка, який працює в Естонії, вона знала, що є така країна зі столицею Таллінн. У Тані, що втекла з двома синами, на батьківщині залишилися батьки, з якими вона спілкується по інтернету.

“У нас там уже зовсім весна, квіти цвітуть. Тут зовсім інший клімат, ходимо у куртках та шапках», – зауважує Тетяна про погоду напередодні дня Юрія.

За словами Тані та інших, поселених у парковому крилі мизи Вольветі, умови для життя хороші. У постояльців на обох поверхах велика кухня, однокімнатні та двокімнатні житлові приміщення, у найбільших є свої душ та туалет. У дітей є ігрова кімната, в якій спільно кожного вечора наводять лад.

«Ми не звикли до таких світлих ночей, як у вас тут, а кажуть, буде ще світліше. Як ви тут спати можете? - Запитує Таня, яка пристосовується до особливостей півночі. Доводиться звикати, адже за загальним розумінням, війна так швидко не закінчиться. Або якщо закінчиться, бояться співрозмовники, Росія може й у мирний час скинути на них бомбу, почати стріляти і знову життю кінець.

«До нас ставляться тут добре, але ми хочемо додому. Тут усе чуже, навіть дерева не такі, як у нас. Звичайно, добре, що не доводиться прокидатися вночі від звуку сирен та негайно бігти у сховище. Тут ми прокидаємося від того, що настав ранок», – каже Таня.

Аня, яка закінчила подавати борщ, додає, що коли завідувачка місцевої бібліотеки запропонувала їм прийти повчити мешканців селища готувати українську національну їжу, вони відразу ж погодилися.

«З нашими дітьми тут займаються у гуртках за інтересами, присвячують їм час, і на подяку за це ми хотіли допомагати та спілкуватися не лише з керівниками, а й з місцевими жінками» – каже Аня.

Photo: Mailiis Ollino

Діти

Коли діти починають прибувати додому з Кілінгі-Нимме, що знаходиться в семи кілометрах, посуд вже чистий. Закінчується шкільний день і у тих, хто навчається вдома, в українській електронній школі.

За словами директора гімназії Кілінгі-Нимме Ерлі Аасаметса, у них навчається на кожному ступені навчання більше десяти військових біженців, і на посаду помічника вчителя взято українку, так само як і в основній школі Сур'ю, іншій школі волості Саарде.

З пояснення Аасаметса виходить, що в українців по два уроки на день проходить у комп'ютерному класі, їхньою рідною мовою в українському середовищі. Усю групу, включаючи вчителя, Еха Кіпрі навчає одну годину щодня естонській мові. День, що залишився, у них розділений відповідно до вікових груп, але уроки мистецтва і праці проходять спільно. Найстарші вивчають математику російською мовою.

«Головний орієнтир, взятий місяць тому, коли біженці приїхали, це соціалізація, адаптація: у дітей є можливість відвідувати групи продовженого дня, займатися гімнастикою, грати у футбол, відвідувати художній гурток», - перерахував Аасаметс.