ПОГЛЯД ⟩ Життя без оболочки

Photo: Erik Prozes

Російська письменниця Аліса Ганієва, яка вимушено опинилася в Естонії, пише про те, чому освічений клас Росії не тільки допустив війну з Україною, а й частково став на бік агресора.

Про це сперечаються багато, головним чином у самій Росії. Сперечаються представники прогресивного прошарку, що всі ці роки активно працювали у великих містах і здебільшого в Москві. Розмова завжди упирається у дві причини. Перша – метафізична, друга – практична.

«Культура не впоралася зі своїм завданням» – найчастіший вирок від самих же діячів культури, які наївно перебільшують педагогічне і морально-перетворююче значення мистецтва та всіляких фестивалів, бієнале та лекторіїв. Мовляв, культура, за Фрейдом прокльовується з табу, а її інституції захищають людину від війн, убивств та усіляких неподобств. І якщо цього не сталося, якщо російський солдат зараз ріже і ґвалтує беззбройних українців, а дружина на нього чекає не дочекається, поки він притягне сережки, зняті з убитих ним дітей, отже, є провал освіти і просвітителів. Культуртрегерів, музейників, літераторів тощо. У цьому самобичуванні і традиційно властиве інтелігенції прагнення ходити в народ, і частково нарцисичне перебільшення своєї ролі.

Насправді культура, особливо класика, з якою кожен військовий злочинець, який орудує нині в Україні, знайомий зі шкільною програмою, зовсім не обов'язково плекає, та й не зобов'язаний плекати ніяке моральне почуття. Мало того, багато з того, на чому ми росли, заражене всілякими традиційними забобонами – мізогінією, ксенофобією, колоніальним настроєм, виправданням рабства, – які зараз бурхливо долаються у вільних суспільствах, а російською перетворюються на державний тренд. Це, звісно, не о​​значає, що культура шкідлива, навпаки, просто не потрібно приписувати їй вічні моральні якості.

Інше пояснення того, що відбувається, ніби знімає з освіченого класу частку відповідальності. Справа в економічному придушенні людини державою, у пригніченні малих бізнесів, у підштовхуванні людей до бідності, в гниючі клоаки без каналізації, у убогу покірність, у пияцтво, скотинування, втрату суб'єктності. Загалом те, про що говорила Ханна Арендт – перетворення відповідальних членів суспільства на обивателів, а батьків сімей у катів через невпевненість у завтрашньому дні. Російська держава домагалася цього численними реформами з багаторічного знищення будь-яких низових ініціатив – політичних, профспілкових, підприємницьких, – розбуджених було божевільними дев'яностими.

І тут з'являється новий привід для рефлексії. Чому ж ситі Москва та Петербург не помічали цієї трансформації? Чому не налагоджували комунікацію з цим найглибшим народом? Були надто зайняті собою та власними проектами?

Підтверджу, що багато років у великих містах Росії йшов бенкет під час чуми. Відкривалися грандіозні арт-простори, приїжджали виставки, проводились лабораторії та фестивалі. У тонкій оболочці ліберальних тусовок, груп та інституцій цілком можна було існувати, не помічаючи крихкості цього симулякра (копія того, чого насправді не існує).

Ось тут у нас Європейський інститут, і конференції, і вручення премій, і навіть теле- і радіопередачі, і можна в цьому крутитися роками, не замислюючись про те, як скоро цей світ лусне і що знаходиться по той бік. З одного боку – населення, яке живиться отруйною пропагандою «темне населення», з іншого – одиниці що боряться, до яких ставилися майже як до маргіналів та міських божевільних. Ну хто в здоровому глузді буде вдень і вночі, за будь-якої погоди, роками чергувати на мосту, де застрелили політика Бориса Нємцова? Чи щодня годинами стояти з плакатами за свободу викрадених російською державою непокірних кримських татар, інгушів, українців, студентів? Адже набагато конструктивніше зайнятися справою – тією, в якій ти добрий. Організувати захід, написати картину. Активізм ж плоский, радикальний, а найголовніше – малоефективний.

Якогось моменту таке ставлення почало змінюватися, дедалі більше «пристойних людей» почали залучатися до протестів (наприклад, у 2019 році у Москві виник рух «Метропікет», у якому брали участь сотні небайдужих, у тому числі й медійні особи, далі воно перекинулося і до інших міст Росії). У відповідь держава винаходила все більше і більше кляпів та намордників. Але в цілому ліберальне високолобе життя зберігало свою ізоляцію. Цьому чимало сприяли і західні інвестори, які роками легалізували путінський режим своєю фінансовою участю.

Це був взаємозворотний процес. Західні архітектори, наприклад, брали участь у будівництві грандіозного арт-простору ГЕС-2, а західні журналісти захоплювалися його розмахом. Західні компанії опікувалися Великим театром, а західна публіка аплодувала російським талантам – прорежимним оперним співачкам, диригентам, танцюристам, не вникаючи в те, що всі вони всі разом створюють той вражаючий, європейський фасад Росії, за яким губляться крики тюремних ув'язнених, тихі голоси політв'язнів і маячня нової імперської величі. «Нова велич» - так називалася група молоді, яка нібито намагалася змінити в Росії державний устрій. Насправді і назву гурту, і програму вигадав впроваджений туди агент ФСБ, усіх учасників жорстоко засудили. Але назва невипадкова– вона чудово описує головний наркотик, який виробляється в Кремлі. Забираєш у народу свободу свідомості, а натомість накачуєш радістю від величі нації. Діє потужно та ефективно. Принаймні діятиме до загальної мобілізації, якщо така станеться.

Тепер прогресивні столичні верстви, які опинилися без оболочки, без міжнародних фестивалів, конференцій та прем'єр, намацують нові наративи. Хтось, пов'язаний державними привілеями і посадами, змушений мовчати і підтакувати військовій машині, нехай навіть із серцем, що обливається кров'ю. Хтось рве на собі волосся та співпереживає українцям. Хтось продає душу дияволові та присягає новій свастиці. Хтось егоїстично шкодує себе та своє перевернуте життя, а хтось хитро ловить зустрічні течії. Бачу це за знайомими діячами культури, які зараз, у дні війни, благородно закликають до якнайшвидшого миру, але при цьому без широкого розголосу їдуть у крадений Крим виступати.

І хто підліший – відсталий Вася з бідної глушини, загнаний на передову, чи такі ось просвітителі?