ІНТЕРВ'Ю ⟩ На межі можливостей: страж українського неба льотчик-винищувач «Джуз»

Photo: MOROZ DMYTRO VSEVOLODOVYCH

Війна в Україні перейшла у затяжну фазу і нам, журналістам, стало трохи легше отримати свідчення про цю криваву бійню, яку Росія розв'язала в Україні. З перших вуст, як кажуть, від безпосередніх учасників української оборони.

Людина, про яку йтиметься далі, ще тиждень тому була практично недоступною для преси. Це пілот бригади тактичної авіації на позивний «Джуз». За словами його ж керівництва, ще тиждень тому він більше часу проводив у небі, ніж на землі. Вікно можливостей для спілкування із пресою, за словами нашого героя, з'явилося завдяки тому, що Збройним силам України вдалося зламати першу хвилю вторгнення, пише спеціальний кореспондент Rus.Postimees в Україні Дмитро Мороз.

За два заходи ми здолали цю розмову, що переривалася повітряними тривогами і чергуваннями пілота, яка, можливо, саме в цей момент злітає в небо на своєму МіГ-29, щоб вкотре піти на перехоплення літака з червоною зіркою на борту.

З міркувань безпеки ми не можемо показати особи або згадати справжнє ім'я Джуза.

Photo: MOROZ DMYTRO VSEVOLODOVYCH

- Як у вас пройшло 24 лютого, перший день вторгнення?

Я був готовий до цього наперед. Було зрозуміло, що готується вторгнення. Тривожна валізка моя була готова, форма і навіть моя особиста гвинтівка. Але в перші хвилини російських атак, звичайно, було таке зависання, що ось воно таки почалося. Я негайно прибув у частину, а мої чергові колеги вже на той момент вивели всі справні літаки з-під удару в безпечні місця.

Але без роботи я не залишився, виникла потреба організувати оборону нашого підрозділу на землі самотужки, бо виникла небезпека роботи диверсійних груп та висадки десанту. Пізніше нам дали спецназ на допомогу, але для них об'єкт був новий, тому я допомагав їм розібратися тут і взаємодіяти з іншими силами оборони аеродрому.

– Були диверсійні групи, які вас намагалися захоплювати?

- Так, були спроби організувати повноцінний штурм. Першого ж дня сталося кілька спроб зробити десантування з повітря. Наскільки мені відомо, саме тоді було збито два транспортні літаки, на борту яких знаходилися десантники, у тому числі і для захоплення нашого аеродрому. Водночас довкола нас літало багато вертольотів із диверсійно-розвідувальними групами на борту, що висаджувалися по селах навколо.

Деякі групи пробиралися до аеродрому, але не мали успіху у бою та відступали. І все це відбувалося вночі. Я пережив ці гарячі дні та ночі на землі, поки не з'явилася можливість літати, і я відразу ж заступив на бойове чергування із захисту нашого повітряного простору. Це виявилося дуже доречним, оскільки, на превеликий жаль, у той момент у повітряних боях ми трагічно втратили кілька досвідчених льотчиків.

– Багато країн Заходу зараз надають Україні велику кількість озброєння. Хочу запитати у вас прямо, що саме потрібне українським пілотам для перемоги?

- Насамперед нам необхідно закрити повітряний простір. Нам потрібні винищувачі та протиповітряна оборона (ППО). У плані ППО нам зараз треба поповнити війська радянськими комплексами, але водночас потрібно переходити і на нові західні зразки. Вже зараз настав час відправляти людей на перенавчання, ми просто втрачаємо час.

Щодо авіації, то тільки «ефкі». Я маю на увазі F-15, F-16 або F-18 (американські тактичні винищувачі). У кожного з цих літаків є свої плюси та мінуси, але вони всі нам підходять. Звичайно, оптимальний варіант, це F-16, тому що цей винищувач є найбільш поширеним, доступним, відносно простим в експлуатації.

Наразі виконувати наше головне завдання – прикривати міста, ми теж не можемо досить ефективно. Той самий Маріуполь, наприклад. Українські засоби ППО туди не дістають і наші винищувачі, на жаль, там нічого не можуть зробити. Вони бомблять, а ми нічим не можемо допомогти городянам та нашим бійцям.

У небі Маріуполя ситуацію могла б зламати лише перевага наших винищувачів чи далекобійні зенітно-ракетні комплекси, такі як «Петріот», іншого не дано. Росіяни цілодобово чергують у повітрі для перехоплення наших літаків. Зараз ми фактично блокуємо їхній заліт у зону нашого контролю, а вони те саме роблять з нами, але з набагато меншими ризиками. Так і воюємо, на межі можливостей.

Тому нам і необхідні ці винищувачі, щоб мобільно та швидко протистояти там, де потрібно. ППО ти швидко не перекинеш. Крім того, росіяни реально полюють за нашими ППО, і хлопцям, що їх обслуговують, зараз не позаздриш. Але вони молодці, це саме завдяки їм кількість прильотів по наших містах набагато менша, ніж могла б бути.

Photo: MOROZ DMYTRO VSEVOLODOVYCH

- Крім того, пілоти врешті-решт ресурс не нескінченний, правда?

- Пілотів зараз вистачає. Якщо навіть радянські літаки дадуть безкоштовно, ми будемо раді, звісно. Це нам дозволить хоча б тактично трохи вільніше почуватися в небі. Маючи більшу кількість літаків, вигадувати якісь тактичні ходи стане, звісно, ​​легше.

– Як ви вважаєте, Європа та США роблять все можливе, щоб допомогти Україні?

- На жаль, ні. Є побоювання, що Росія застосує ядерну зброю. Мені здається, що це турбує насамперед Америку. Саме тому вони хоч і значно розширюють допомогу зараз, але деякі види озброєнь поки що притримують.

Щодо Європи, то наявність озброєння у багатьох європейських країн просто кількісно обмежена. За деякими пунктами ми їх «спустошуємо» на роки. Але треба розуміти, що чим більше вони дадуть цього в наші руки зараз, тим менша ймовірність застосування ними самими цієї зброї у майбутньому. Ми є для них фактично щитом.

Ми ж не говоримо, введіть війська. Ми просимо, дайте нам зброю, ми самі впораємося. Іноді такі обмеження постачання зброї для нас викликані справді адекватною оцінкою своїх можливостей. Але, на жаль, є приклади, коли це викликане просто небажанням конфліктувати з Росією.

– Ви вірите, що Росія може піти далі, на Польщу та країни Балтії?

- Звісно, ​​апетит з'являється під час їжі. Треба розуміти, що Росія має більше ресурсів для затяжної війни, ніж у нас. І якщо Путіна не зупинити в Україні зараз, то географія його подальшої агресії лише розширюватиметься. Адже не випадково, наприклад, Фінляндія і Швеція зараз так підбадьорилися.

– Як ви оцінюєте рівень російських пілотів?

– Якщо чесно, враховуючи їхню кількісну та технологічну перевагу, ми очікували більшого. Цей їхній горезвісний сирійський досвід виявився абсолютно не актуальним в Україні. Вони не були готові до такої щільної оборони і щодня зазнають величезних втрат.

Ми бачимо, що, маючи сучасне озброєння, вони використовують старі доктрини, керують авіацією старі начальники. Але з горем навпіл російські адаптуються і постійно оновлюють тактику.

– Якщо війна перекинеться на територію Росії, ви готові й там виконувати завдання та бомбардувати їхні міста?

- Виконувати завдання там – так, готовий. Знатно демілітаризувати їх би не заважало. Але бомбити міста – це їхні методи, ми цим не робимо.

Чи надовго ця війна, по вашим відчуттям?

– Зараз важко сказати. Заліза в Росії достатньо, але залежить від людських ресурсів. Як довго російські військові будуть готові на забій – це велике питання. Але ми бачимо, що їхні генерали хочуть якусь перемогу до 9 травня, тож найближчі дні, гадаю, будуть гарячими.

Який, на вашу думку, Україна має вийти з цієї війни?

– Оновленою, перезавантаженою в політичному, військовому, ідеологічному та культурному сенсах. На жаль, перед війною ми мали багато нерозуміння того, хто ми є. Повинна з'явитися загальна автентична національна ідея, розуміння народу, що наша сила в єдності, єдності не лише проти когось чи чогось, а й за щось, за свободу, за нормальні стандарти життя, за західний курс розвитку тощо.

І остаточне усвідомлення, що у Росії живуть ніякі нам не брати, а вороги. І ця ворожнеча нікуди не подінеться, як у військовому плані, в інформаційному та економічному. Ми тепер, брутально кажучи, якийсь другий Ізраїль, якому постійно потрібно бути готовим до нових атак. На жаль, за 30 років незалежності ми дуже розслабилися.