ТООМАС АЛАТАЛУ ⟩ Путін піде як Мао Цзедун

Photo: Mihkel Maripuu

• Провал путінської війни з перших днів породив безліч чуток
• Домисли ясно показують, наскільки мало у Європі та США знають про Росію
• У Путіна завжди був тил

В останній телефонній розмові Путіна та Лукашенка (3 травня) знову згадувалося про майбутню зустріч лідерів Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ: Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Таджикистан). Зустріч більш-менш гарантована: збройні сили ОДКБ у процесі швидкої операції в період з 5 по 22 січня 2022 року відновили хитку владу казахстанського президента, а оскільки це сталося між висунутим 15 грудня 2021 року США і НАТО ультиматумом та нападом 24 лютого 2022 року керівництву ОДКБ важко пропустити зустріч. Спостерігачем за ОДКБ являється Сербія. Цікаво подивитися і на те, як вона реагуватиме на цю подію, пише політолог Тоомас Алаталу.

За підсумками можливої ​​зустрічі вперше складеться чіткіша картина того, хто у світі готовий асоціювати себе з безумовною, а то й умовною військовою політикою Путіна та деукраїнізацією.

Людина, яка віддала наказ про напад, чудово розуміла, що якщо вона швидко досягне успіху, то їй не будуть сильно заважати, а швидше погодяться з результатами.

Дивно, що Росія й досі воювала без так названиз союзників. Людина, яка віддала наказ про напад, чудово розуміла, що якщо вона швидко досягне успіху, їй ніхто особливо заважати не буде, швидше за все просто змиряться з результатами, як це було в серпні 2008 року та лютому-березні 2014 року. Але вийшло навпаки: Україна та її президент стали протистояти, а все задумане в Кремлі пішло не за планом.

Хід розв'язаної Путіним війни настільки ревно суперечив принципам прав і свобод людини, що урядам великих держав Заходу довелося швидко відмовитися від нинішньої політики примирення і почати накладати реальні санкції замість уявних. Плюс почати передавати зброю Україні, щоб вона змогла продовжити опір.

9 травня в Москві на параді, присвяченому роковинам закінчення Другої світової війни, російські солдати пройшли маршем Червоною площею.

Провал путінської війни з перших днів породив безліч чуток про його власне майбутнє і майбутнє Росії. Їх багато в чому нереалістичний зміст ясно показує, як мало відомо в Європі та Сполучених Штатах про Росію. Однак те, наскільки мало тих, хто вирвався з ведмежого барлогу та зміг (знов) приєднатися до демократичного світу, колишні радянські республіки змогли пояснити союзникам. Хто ж ще, як не ми, котрі на своїй шкурі відчули, як працював східний авторитаризм.

Нас не дивує високий рейтинг підтримки Путіна, незважаючи на те, що робиться в Україні. Та й бойові дії в Афганістані, Іраку, Лівії, Сирії, Ємені виглядають не краще, ніж на Донбасі, але Європа залишається Європою і вплив того, що відбувається тут на людину, далеку від політики, зовсім інше. Єдиний фронт на підтримку України та проти Росії — це щось, чого раніше не відбувалося, водночас у Росії чуються лише поодинокі протести проти того, що відбувається. Серед іншого це означає, що Путін із самого початку був упевнений, що народ підтримає його в ім'я відновлення впевненої позиції Росії у світі та в ім'я того, щоб показати США їхнє місце.

Перша і Друга світові війни поклали край усім імперіям, крім Російської, де до влади прийшов винятковий більшовицький режим – і народ став жити у ворожому оточенні. Потім авторитарний контроль над народом ослаб, розпалася й імперія, чого намагалися уникнути у випадку з Північним Кавказом, знищуючи сепаратизм. У розпал анархії та смути на арені з'явилася людина, яка відродила імперський гімн і отримала від Генеральної Асамблеї ООН право святкувати день перемоги Росії у Другій світовій війні.

Раніше було ініційовано святкування круглих дат Перемоги у Великій Вітчизняній війні, починаючи з святкування перемоги в Сталінградській битві і закінчуючи святкуванням взяття Берліна. Великомасштабні акції проходили у 2003-2005, 2008-2010, 2013-2015 та 2018-2021 роках. Несподіваною вишенькою на торті став той факт, що 9 травня (2005, 2010) на Червону площу в Москві прибули лідери демократичного світу, щоб відсвяткувати успіхи російського народу та їх зброї у Великій Вітчизняній війні.

Звичайно, в Росії не виключено і насильницьке усунення лідера, але як би не закінчилася війна з Україною, господар Кремля все одно залишиться у виграші.

У Путіна завжди був тил. Звичайно, насильницьке усунення вождя не виключене і в Росії, але хоч би як закінчилася війна з Україною, господар Кремля все одно залишиться у виграші – Крим, окупований і анексований у 2014 році плюс Донбаська народна республіка. Після закінчення війни Україна буде безжально покарана і санкції, введені проти Росії, закінчаться. Чи знімати таку людину з посади за такі «досягнення»? Президент США Джо Байден заявив, що Путін не може залишатися при владі, але рішення все одно залишається за росіянами.

Розмірковуючи про майбутнє Путіна, несподівано випливла аналогія з іншою авторитарною наддержавою: Китаєм і Мао Цзедуном (1893–1976). «Великий керманич» також вів війни за межами країни (Корея, В'єтнам, Камбоджа, Лаос), але найбільшою його боротьбою була громадянська війна з інакодумцями, особливо з інтелігенцією. Йдеться про так звану Культурну революцію 1966–1971 років. Кількість жертв цієї кампанії проти мислення та освіти зросла з 250 000 до 10 мільйонів. Як і інші китайські кампанії, вона закінчилася непомітно. Виправлення допущених помилок тривало до смерті Мао, проте його тоді ніхто не намагався чіпати.