ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ'Ю ⟩ Поранений боєць полку «Азов» розповів про битву за Маріуполь

Photo: MOROZ DMYTRO VSEVOLODOVYCH

Маріуполь став символом опору України російським військам. Оборона, що звузилася до меж металургійного гіганта «Азовсталь», тримається вже 83 дні. Провізія, медикаменти та боєприпаси закінчуються. Кільце оточення стоїть щільно. Спеціальний кореспондент Rus.Postimees Дмитро Мороз поговорив із бійцем полку «Азов», який Україна та її союзники вважає геройським, тоді як на російській половині називають націоналістичним батальйоном і навішують на нього інші ярлики. Тарас був поранений і евакуйований у тил на останньому вертольоті.

Photo: Дмитрий Мороз

Пізно ввечері 16 травня сталося неминуче – під контролем російських військових сталася евакуація поранених бійців українських військових підрозділів, заблокованих на території заводу «Азовсталь» у Маріуполі.

Пізно ввечері заступник міністра оборони України Анна Маляр повідомляє про 53 тяжко поранених військових, спрямованих до Новоазовська, ще 211 через гуманітарний коридор відправлено у бік села Оленівка Донецької області, де буде проведено обмін військовополоненими. Заступник командира полку «Азов» Святослав Паламар повідомив про 600 поранених військових, багато з яких у муках помирають без кваліфікованої медичної допомоги. Водночас надходить інформація, що у захисників міста закінчуються боєприпаси.

Ще ніколи українці у прямому ефірі не спостерігали, як практично повністю гине одне з найкращих військових формувань країни.

І це не просто чиїсь друзі, сини чи чоловіки, які щодня один за одним йдуть назавжди, йдуть від російських бомб і куль, ці хлопці та дівчата, чоловіки та жінки – фортеця українського духу в Маріуполі. У місті, яке роками терзалося корумпованими проросійськими політиками, де за українську мову в прямому сенсі слова можна було отримати по обличчю, не вистачало саме цього – українського духу.

Бійці полку «Азов» дали цей дух патріотичним маріупольцям, але за це вони зараз платять дуже високу ціну. Полк «Азов», морські піхотинці, прикордонники, поліцейські, бійці Служби безпеки України понад два місяці вели запеклі бої з російськими військами. За даними військових аналітиків, співвідношення сил та коштів у Маріуполі було приблизно один до десяти на користь українців. Вирватися з цього котла майже неможливо. Але спроби були, і кілька з них успішні.

Нам вдалося поспілкуватися з одним із тих, хто зміг вибратися живим із цього пекла на борту вертольота. Боєць полку «Азов» на ім'я Тарас був поранений у перші ж дні боїв. Коли він сідав на борт вертольота, він не знав, чи дістанеться живим до своїх.

Photo: Дмитрий Мороз

— Тарасе, як вам удалося вирватися звідти?

- Це була остання евакуація із Маріуполя. 31 березня нас завантажили на чотири вертольоти і ми полетіли у напрямку Запоріжжя.

- Ваш вертоліт летів просто над позиціями російських військ?

- Так, іншого шляху не було. Один з гелікоптерів тоді підбили на моїх очах. По нашій вертушці ворог теж вів вогонь зі всього, що в них було – зі стрілецької та іншої зброї, але, пихкаючи і кашляючи, наш МІ-8 якось дістався до запорізького аеродрому. У кожному з цих гелікоптерів тоді було близько 20 поранених. Пам'ятаю, тоді російські публікували на своїх ресурсах, що, мовляв, перемогли всіх карателів і нацистів, які перебували на борту, збивши той вертоліт. А в мене перед очима стоять поранені, розірвані на шматки хлопці, яких вантажили в ці вертольоти. А ми лежали, сиділи там, хто як міг, скручуючись від болю, кожен струс у польоті відгукувався пекельним болем у тілі. Але це був шанс вирватися звідти, з цього пекла. Я й досі не вірю, що зміг це зробити.

- Як ви отримали поранення?

- Та якось усе банально і просто вийшло. 25 лютого ми перемістилися на одну позицію, треба було посилити її, оскільки ворог підступав дуже швидко. Дистанція між позиціями все скорочувалася і була можливість прориву. Я зайняв позицію і в одному з боїв мені знесло частину руки. Ми тоді працювали на відстані 30-40 метрів із супротивником. Від моєї руки залишилися просто якісь ошматки. Того дня я ще кілька годин чекав на евакуацію. Щільність вогню була настільки сильною, що машину неможливо було підігнати для моєї евакуації. Але потім таки вдалося. Так я потрапив до шпиталю на «Азовсталі».

Photo: MOROZ DMYTRO VSEVOLODOVYCH

- Яка там ситуація, що ви побачили?

– Я побачив величезні приміщення під цехами, де людей лікували як могли. Поранені надходили дуже швидко, лікарів на всіх не вистачало. Але коли я там був, у лікарів хоча б були антибіотики, якісь ліки.

- Що ви маєте на увазі?

- Ну, коли я був там, ми мали запаси їжі та води, які зробили ще працівники «Азовсталі» за кілька днів до російського вторгнення. Очевидно, що вони чекали на бойові дії і готувалися до цього. Наразі ситуація там дуже погана. Залишаються лічені дні. Я щодня спілкуюся з друзями, які знаходяться там, і те, що я чую від них, мене дуже турбує. Багато поранених, мало лікарів, немає медикаментів, люди вмирають у муках.

- Як туди потрапили цивільні?

– Вони там були ще до нас. Коли почалися сильні обстріли по місту, туди поступово стягувалися люди, бо від постійних бомбардувань ховатись у підвалах житлових будинків стало небезпечно. Крім того, багато хто з цивільних знав, що під заводом є такі комунікації.

Довідка

Батальйон «Азов» створений у травні 2014 року з добровольців Майдану, ультранаціоналістів та київських футбольних фанатів. У вересні батальйон був переформований у полк та у листопаді того ж року перепідпорядкований Національній гвардії України. Полк отримав важке озброєння, серед яких танки, артилерія, БТР-4, великокаліберні снайперські гвинтівки західних зразків. «Азов» приймав участь у найзапекліших боях у Донецькій та Луганській областях. За ці вісім років до його складу влилися добровольці з усіх регіонів України, а також іноземні легіонери.

- Яким чином бійці тримаються так довго?

– Не знаю, для мене це теж загадка. Іноді мені здається, що це почуття патріотизму, ми б'ємося за свою батьківщину, за сім'ї, за поранених побратимів. Розумієте, ми всі як одна сім'я, всі один одному брати та сестри. І ось коли за твоєю спиною поранений брат, хіба можеш відступити? Крім того, ми весь час тренувалися, готувалися до цього. У нашому підрозділі різні вчення ніколи не припинялися. Але до того, що почалося 24 лютого, ми точно не були готові. Принаймні я можу сказати це за себе.

Photo: MOROZ DMYTRO VSEVOLODOVYCH

Гуманітарна катастрофа настала на десятий день війни

- А що ви побачили, з чим зіткнулися?

– Абсолютно страшна картина. Ще вчора ось тут, тут були квітучі райони, квартали, а сьогодні вже просто чорні очниці квартир у практично повністю зруйнованих будинках. Ми намагалися аналізувати спочатку, але все звелося до банальної тактики випаленої землі. Спостерігали, як ворог цілодобово знищує цілі квартали міста, де ніколи не було військової інфраструктури. Проте туди летіло все: важка ствольна артилерія змінювала собою реактивні системи залпового вогню, які йшли за бомбардуваннями з повітря і з моря. Думаю, це робилося для того, щоб спричинити гуманітарну катастрофу.

- І вона, гуманітарна катастрофа, настала буквально з перших днів?

- Ні, перші п'ять днів люди ще трималися. Але повною мірою я побачив це вже десь день на десятий.

- Що саме?

— Я побачив тіла людей, що лежали на вулицях. Десятки тіл лише у доступній видимості. А скільки їх було насправді, важко сказати. Особливо мене психологічно підкосили трупи дітей. У мене у самого дві доньки, трьох і п'яти років, тому таке важко забути. Принаймні мені як батькові.

- Мер Маріуполя називав цифру в 22 000 загиблих серед мирних жителів. Як ви вважаєте, вона відповідає дійсності?

- Швидше за все так, але, можливо, загиблих і більше. Нині дуже складно підрахувати. Але думаю, ми ніколи і не дізнаємося про реальну цифру, тому що російські військові швидше за все замітатимуть сліди своїх злочинів. Там працюють мобільні крематорії.

Photo: Фото Тараса

- А як ви примудрялися збивати російські літаки?

- Так, було два випадки всього. Один винищувач ми збили, ще один був пошкоджений. Все дуже просто, із звичайного переносного ракетного комплексу «Голка». А потім вони почали літати дуже високо, поза зоною досяжності нашого озброєння.

— А ваша сім'я жила з вами в Маріуполі?

- Моя сім'я виїхала з Маріуполя ввечері 23 лютого до родичів до Одеси. Ось вони поїхали, а вранці наступного дня ми вже воювали. Це, звичайно, диво якесь, що мої рідні виїхали.

- А як ти потрапив до полку «Азов»?

- Абсолютно випадково. Це було у 2014 році. Після Майдану пішов тоді ще в добровольчий батальйон «Азов», який був приписаний до Національної гвардії. Мені тоді було не принципово, куди саме, головне – на фронт, захищати батьківщину. Але зараз не шкодую жодної секунди, що потрапив саме до «Азову». Ми всі як одна велика сім'я, ми всі та кожний один одному брати. Ми всі дуже різні, і за віком, і за долею, але в «Азові» ми всі були як єдиний організм, можливо тому ми й стали настільки ефективним бойовим підрозділом.

Я не знаю жодного підрозділу, який з часів Другої світової війни зіткнувся б з такими боями, в якии ми опинилися. Бути в повному оточенні, у повному відриві від інших сил і одночасно завдавати ворогові стільки шкоди, це треба бути дуже мотивованим.

Photo: Фото Тараса

- Як ви вважаєте, Маріуполь можна відвоювати, але не таким шляхом, як це роблять росіяни?

- Ну, по-перше, я не вважаю, що Маріуполь впав, він ще чинить опір. По-друге, там уже практично все знищено. Тому і бомбардувати абсолютно нічого. Ворожому солдату банально не буде за що сховатися. Ну і я вважаю, що нашому супротивникові немає жодної мотивації триматися за цю землю, бо це не їхня земля. Це наша батьківщина, наша рідна земля, ми не можемо її зрадити, нам обов'язково треба її відвойовувати.

- Це правда, що вам пропонували вийти із Маріуполя?

- Так це правда. Ще на початку штурму міста на нас вийшли представники російської армії і запропонували піти з міста. Просто так, не складаючи зброї.

– Чому?

- Ну, тому що їхні командири розуміли, що так просто взяти місто не вдасться. Можливо, вони не хотіли класти тисячі життів своїх людей на площі цього безглуздого штурму.

– І останнє запитання: чому Путін так хоче знищити полк «Азов»?

- Мені здається, він відчуває загрозу від професіоналізму нашого підрозділу і за допомогою пропагандистських ЗМІ Кремль завжди намагався очорнити нас. Ну, а зараз, мені здається, вони потрапили в капкан своїх пропагандистських штампів і просто не можуть дати задній хід. У будь-якому випадку, там, на «Азовсталі» хлопці чудово розуміють, що в полон їм здаватися не можна. З полону тільки один наш повернувся живим і, в дуже поганому фізичному стані, розумієте, так?

Photo: Дмитрий Мороз