ФОТО ⟩ «Іноді здається, що це трапилося не з нами»: несамовиті кадри, зняті в лікарнях України

В Associated Press вийшов фоторепортаж про людей, які втратили частини тіла під час війни в Україні. Цю історію зняв фотокореспондент Еміліо Моренатті.

2009 року Моренатті сам втратив ліву ногу під час висвітлення конфлікту в Афганістані. «Коли ви стаєте частиною спільноти людей з інвалідністю, у вас неминуче розвивається дух товариства, тому мені цікаво висвітлювати війну за лінією фронту, документувати накопичений хворобливий досвід», — пояснив свою увагу фотограф.

«Медуза» опублікувала історії героїв цих фотографій.

Яна та Наташа

Восьмого квітня 11-річна Яна разом із мамою Наталею та братом Яриком поїхала на вокзал до Краматорська, щоб евакуюватися з міста. Брат залишився берегти речі, мама з донькою відійшли, щоб купити чаю.

У цей момент по вокзалу вдарила ракета.

Наталя пам'ятає, що впала на землю, обернулася і почала шукати доньку. Та лежала в крові та плакала.

Дівчинка втратила дві ноги — одну трохи вище щиколотки, іншу нижче за коліно. Наталя втратила ліву ногу нижче коліна. Брат не постраждав. Тепер саме він дбає про сестру і маму, поки вони в лікарні. Чоловік Наталії воює на фронті.

«Іноді здається, що це трапилося не з нами», — каже Наталя у сльозах. Їй хочеться допомогти дочці, але вона може лише підтримати її зі свого лікарняного ліжка.

Яна сумує за домом та друзями і з нетерпінням чекає, коли їй поставлять протези.

Photo: Emilio Morenatti

Антон

Наприкінці березня 22-річний військовий медик Антон Гладун, який брав участь у боях на сході України, перестав виходити на зв'язок. Його мати Лідія не отримувала від нього звісток близько трьох тижнів, доки не дізналася, що він перебуває у військовому шпиталі.

Прийшовши до тями, Антон зателефонував матері і попросив принести йому одяг. Він попередив, що взуття більше не потрібно.

Антон вважає, що потрапив під обстріл касетними боєприпасами. Осколки потрапили в обидві ноги та ліву руку – їх довелося ампутувати.

Кілька днів Антон був у комі. Прийшовши до тями, він зрадів тому, що вижив. Тепер він хоче якнайшвидше отримати протези і працює з психологом, щоб упоратися з кошмарами. Його військову кар'єру закінчено, після реабілітації Антон хотів би працювати в IT.

Photo: Emilio Morenatti

Сашко

Четвертого квітня 38-річний Олександр Гороховський вийшов із бомбосховища у Бобровиці на Чернігівщині та вирішив сфотографувати будинки, зруйновані обстрілами. Боєць територіальної оборони прийняв Сашка за шпигуна та вистрілив йому в ногу.

Олександра півтори години допитували у поліцейській дільниці перед тим, як доставити до лікарні. А з неї Сашка переправили до київського шпиталю, де лікарі вирішили, щоб зберегти Олександру життя, їм доведеться ампутувати йому ногу. Сашко дізнався про це вже після операції – коли отямився.

«Як вони посміли зробити все це без моєї згоди?» - обурюється він. У минулому Сашко любив грати у настільний теніс та подорожувати. Тепер він не знає, чи зможе знову займатись спортом.

Сашко проходить реабілітацію з психологом (у тому числі і дзеркальну терапію для зменшення фантомного болю) і намагається не згадувати про дні, коли отримав поранення: «Немає сенсу. Ти нічого не можеш змінити».

Photo: Emilio Morenatti

Олена

Сорокап'ятирічна Олена Вітер втратила ліву ногу 14 березня під час обстрілу села Розважів Київської області. Цей вибух убив її 14-річного сина Івана.

Батько поховав дитину прямо в їхньому саду, під кущем калини: через бої батьки Івана не змогли дістатися кладовища.

«Я думала: «Чому Бог залишив мене живою?» — згадує Олена. Почувши, що Іван мертвий, вона благала сусіда застрелити її.

Тепер їй треба звикати до життя без сина та без ноги. Раніше вона танцювала і займалася спортом – тепер намагається не думати про те, як знову вчитиметься ходити.

Олена вважає, що залишилася живою не просто так: можливо, вона має місію — допомагати іншим або зібрати гроші на музичну школу на честь загиблого сина-музиканта.

«Я досі не приймаю себе такою, – розповідає Олена. — Я мушу навчитися жити. Але як? Поки не знаю».

Photo: Emilio Morenatti

Настя

У підвалі в Чернігові, де від обстрілів ховалося понад 120 людей, уже кілька днів не було води та електрики. Тоді 21-річна Настя Кузік, яка ховалася тут разом із сім'єю з початку війни, вирішила ненадовго вибратися на вулицю та дійти до будинку свого брата неподалік.

Повертаючись, Настя почула звуки снарядів і побігла до притулку. Вона була біля входу, коли вибухова хвиля збила її з ніг. Настя знепритомніла. Коли вона прийшла до тями, її брат був поруч і говорив їй, що все буде добре. Настю госпіталізували, лікарям не вдалося врятувати її праву ногу — її ампутували вище за коліно.

Настя завжди хотіла вступити до університету у Німеччині. Наразі вона проходить реабілітацію у Лейпцигу, куди її евакуювали на початку травня.

Photo: Emilio Morenatti