:format(webp)/nginx/o/2022/05/25/14574688t1hf73d.jpg)
Україна, внаслідок багатовікового сусідства з державами, які мали культурний вплив на неї, сформувалася з багатьма регіональними відмінностями. Вони стосуються мови, ідеології та політичних поглядів, але війна сильно змінила цю ситуацію, пише аналітик і член української громади Естонії Артем Дудченко.
До 2014 року головна лінія розлому для українського суспільства проходила у контексті вибору зовнішньополітичного вектора. Незважаючи на спроби утриматися в рамках багатовекторності, анексія Росією Криму та окупація частини Донбасу поступово поставили перед українським суспільством проблему остаточного вибору геополітичного шляху: ЄС чи РФ третього не дано.
Слід зазначити, що навіть тимчасові територіальні втрати та розв'язаний збройний конфлікт із багатотисячними жертвами на сході України не змусив українців дивитися на те, що відбувається з однаковими оціночними судженнями.
Так само в українській політичній системі вільно діяли партії проросійського штибу, так само час від часу порушувалося питання про використання мов національних меншин. Окремою темою останні вісім років стояло питання вирішення проблеми так званих тимчасово окупованих територій України.
Як закінчити конфлікт? Домовитися з Росією, надавши автономію Луганській та Донецькій областям? Наполягати на статус-кво на весну 2014 року? Звільнити території військовим шляхом? Чи просто ізолювати території та відкласти вирішення проблеми до кращих часів?
Повномасштабне вторгнення збройних сил РФ буквально за кілька годин перевернуло не лише вчорашній побут звичайних громадян, а й соціокультурні установки.
Мова тепер визначає
В Україні ніколи не існувало мовної проблеми в тому вигляді, як її може уявити середньостатистичний громадянин Естонії, коли мова, по суті, визначає межі між двома паралельними реальностями естонців і росіян, що мало перетинаються. Для українського суспільства ніколи не існувало проблеми вибору тієї чи іншої мови для спілкування громадян, які мешкають у різних куточках країни.
Наприклад, використання в побуті української мови не означало, що ця людина обов'язково є етнічним українцем, це могла бути цілком собі людина з типово російським прізвищем. Втім, і протилежна ситуація також була нормою. З таким мовним універсалізмом, коли російськомовний харків'янин вважав себе більшим патріотом, ніж пересічний мешканець Поділля, українське суспільство прожило до 24 лютого.
І тут сталося щось неймовірне і блискавичне. Після перших ударів ракет по українських містах сходу та півдня України, метою яких нібито була поразка військових об'єктів «нацистів» для захисту російськомовних громадян, жителі цих регіонів стали масово переоцінювати необхідність надалі вживати в побуті мову, через яку руйнуються їхні міста та гинуть родичі та друзі.
Особливо це стало помітно за раніше переважно російськомовними представниками шоу-бізнесу та youtube-блогерами. І перші, і другі для охоплення аудиторії випускали свій продукт російською. Треба визнати, що багато хто з них досить погано володів літературною українською мовою, але розв'язана Росією війна буквально за лічені дні українізувала всі раніше російськомовні канали та їх авторів. Отак Путін українізував Україну швидше, ніж усі уявні «бандерівці» за 30 років.
Кого виховав Пушкін
Наслідком добровільної дерусифікації в Україні стала переоцінка цінності пам'яток російської культури. Зокрема, якщо після 2014 року в Україні проходила політика декомунізації (перейменування різних топонімів, ліквідація пам'ятників Леніну та іншим діячам КПРС), яка не зачіпала пам'ятні об'єкти культурних діячів російської культури, то після розкриття злочинів на окупованих територіях Київщини, в суспільстві запит на усунення пам'ятників російським поетам, письменникам, композиторам, звинувачуючи російську культуру у вині того, що вона претендує на роль великої і світової, але виховує ґвалтівників і мародерів.
Слід зазначити, що незважаючи на те, що в деяких містах вже були знесені пам'ятники Пушкіну, далеко не все суспільство підтримує такі дії, вважаючи, що українці мають бути вищими за наших ворогів і не опускатися до їхнього рівня. Проте здається, що кожен наступний день війни все ж таки буде не на користь других і в результаті демонтажу не уникнути навіть киянину Булгакова.
Внутрішня політика
Незважаючи на те, що у питаннях вибору зовнішньополітичного курсу значних протиріч в українському суспільстві не спостерігається, у внутрішній політиці не все так однозначно.
У перші тижні після 24 лютого прості українці та політики різного штибу згуртувалися як ніколи навколо влади в особі президента Зеленського, рейтинг підтримки якого тепер перевищує його показник у другому турі президентських виборів.
Але з розвитком ситуації на фронтах, коли вдалося подолати ризик швидкого захоплення Києва та Харкова, вигнавши російські війська з півночі України, поступово відновилося і звичне українське політичне життя, коли, з одного боку, журналістський пул колишнього президента України Порошенко спочатку почав звинувачувати владу в утиску свободи слова (після відключення трансляції телеканалів «Прямий», «5 канал» та «Еспресо» у цифровій мережі Т2), а далі українському суспільству було представлено улюблену українську тему «зради».
Так, чинному керівництву країни звинувачують у злочинній недбалості при організації оборони на південному фланзі, зокрема, на адміністративному кордоні з Кримом, внаслідок якого російським військам вдалося досить швидко вийти на адміністративний кордон Херсонської області і просунутися у бік Маріуполя.
У свою чергу, чинна влада після допиту одіозного проросійського політика Медведчука почала просувати дещо призабуту історію у «вугільній справі», де п'ятий президент нібито «відповідав за закупівлю вугілля з тимчасово окупованих територій у 2014–2015 роках».
У цьому сенсі треба зазначити, що, незважаючи на всю хиткість ситуації, частина суспільства дійсно бажає покарання Порошенку, асоціюючи його з корупційним минулим, що призвело до ослаблення держави та тимчасової втрати Криму та Донбасу.
Водночас прихильники Порошенка, які після 24 лютого неформально прийняли рішення заради майбутнього України забути про політичні розбіжності та згуртуватися у боротьбі проти зовнішнього ворога, зараз відчувають не найкращі емоції від дій керівництва країни, що при сукупності певних факторів (ураження на деяких ділянках фронтів), може похитнути єдність та бойовий дух українського народу.
Росія
Тут у всіх вкрай однозначне ставлення: жодних зв'язків (навіть родинних), відмови від споживання будь-якого продукту російського виробництва, необхідність репарацій для відновлення всього, що вони зруйнували.
Очікування
Незважаючи на поневіряння та випробування, загалом українці різних регіонів переживають небувалий емоційний сплеск, який втілюється у гордості за Україну, президента, культуру та, звичайно ж, Збройні сили України.
Так чи інакше, більшість громадян України всередині країни і за кордоном вірить, що територіальну цілісність вдасться відновити, а з війни Україна вийде оновленою найкращою версією себе, без половинчастого застосування правових норм, кумівства та корупції, з привабливим бізнес-середовищем, куди захочеться повернутися вимушеним переселенцям та західного капіталу, де українська мова та культура стануть трендовими та привабливими не лише для жителів самої України, а й для світової громадськості.