Жахи російської "фільтрації" українців: жорсткі катування і побиття чоловіків і жінок

Photo: Lita Krone/LETA

Українці, які хочуть виїхати з окупованих міст, мають пройти через жахливий процес, відомий як фільтрація.

Перевіряються телефони, переглядаються облікові записи в соцмережах. Все, що викликає сумніви, може призвести до побиття чи навіть допитів електричним струмом, кажуть українці, багатьох з яких силою відправляють до Росії.

• "Майже кожна сім'я втратила когось з рідних". Жахи Маріуполя під окупацією
• Гаазький суд розслідує воєнні злочини в Україні. Але чи зможе він за них судити Путіна?

Андрій з тривогою спостерігав, як російські солдати підключають його мобільний до свого комп'ютера, вочевидь, намагаючись відновити якісь файли.

Андрій, 28-річний маркетолог, хотів виїхати з Маріуполя. Він видалив усе, що, на його думку, могли використати проти нього російські солдати: текстові повідомлення про вторгнення Росії в Україну та фото руйнувань рідного міста, спричинені безперервними обстрілами.

Інтернет у Маріуполі росіяни відключили, і Андрій не зміг видалити деякі зі своїх постів у соцмережах. Він згадав перші дні війни, коли ділився антиросійськими дописами та виступами президента України Володимира Зеленського.

"Я облажався", - подумав він.

За словами Андрія, солдати вже взяли його на гачок. Того дня на початку травня, коли він уперше став у чергу на фільтрацію у Безіменному, маленькому селищі на схід від Маріуполя, один з росіян помітив його бороду. Солдат припустив, що це є ознакою того, що Андрій є бійцем полку "Азов".

"Це ви наших хлопців убиваєте?" — запитали в Андрія. Він пояснив, що ніколи не служив в армії й почав працювати одразу після інституту, але "вони нічого не хотіли чути".

Солдати переглядали його телефон, цікавилися політичними поглядами, розпитували про Зеленського.

Андрій обережно сказав, що з Зеленським "все гаразд", і один з солдатів поцікавився, що він мав на увазі. Андрій відповів, що Зеленський - просто ще один президент, який мало чим відрізняється від тих, хто був раніше, і що насправді він не дуже цікавиться політикою.

"Ну, - відповів солдат, - ти повинен просто сказати, що не цікавишся політикою".

Вони залишили телефон Андрія в себе і наказали йому чекати зовні. Там стояли його бабуся, матір і тітка, які приїхали разом з ним і вже отримали документ на виїзд. За кілька хвилин, за словами Андрія, йому наказали пройти до намету, де працівники російського ФСБ проводили подальші перевірки.

За столом сиділо п'ять офіцерів, троє в балаклавах. Вони показали Андрію промову Зеленського від 1 березня, яку він виклав в інстаграм. Під нею був коментар Андрія: "Президент, яким ми можемо пишатися. Йдіть додому на своєму військовому кораблі!"

"Ви сказали нам, що нейтрально ставитесь до політики, але підтримуєте нацистський уряд", - сказав один з офіцерів.

"І вдарив мене у горло", - згадує Андрій.

Як і в Андрія, у Дмитра вилучили телефон на блокпосту, коли він намагався виїхати з Маріуполя наприкінці березня. 34-річний вчитель історії Дмитро розповів, що у повідомленні до друга солдати побачили слово "рашист". Вони відлупцювали його, били ногами, "лише тому, що я вжив це слово".

Дмитро розповів, що його разом з чотирма іншими людьми відвезли до відділку міліції у селищі Нікольське, де розмістили ще один фільтраційний пункт. "Найстарший офіцер вдарив мене чотири рази кулаком по обличчю, - згадує він. - Здається, це частина стандартної процедури".

Слідчі заявили, що такі вчителі, як він, поширюють проукраїнську пропаганду. Вони також запитали, що він думає про події 2014 року, коли Росія анексувала Крим і почала підтримувати проросійських сепаратистів у Донецьку та Луганську.

Він відповів, що це - російсько-українська війна. "Вони сказали, що Росія до цього не причетна, і запитали мене, чи згоден я з тим, що насправді це була українська громадянська війна".

Офіцери знову перевірили його телефон і цього разу знайшли фото книги, у назві якої була літера N. "Ми тебе зловили!" - сказали солдати Дмитру. Президент Росії Володимир Путін стверджує, що його війна в Україні є спробою "денацифікувати" країну, а солдати, за словами Дмитра, вважали, що він читає книги про Гітлера.

Наступного ранку Дмитра з двома жінками перевели до в'язниці у Старобешевому (підконтрольному бойовикам селі у Донецькій області). У чотириярусній камері він нарахував 24 людини.

Після чотирьох днів і ще одного детального допиту його нарешті відпустили, і він дістався до території, яку контролює Україна. Минуло кілька тижнів, а Дмитро досі не знає, що сталося з його співкамерниками.

Повернувшись у намет у Безіменному, Андрій помітив ще двох людей зі зв'язаними за спиною руками, які стояли в кутку, поки офіцери займалися ним. "Мене почали бити сильніше, - згадує Андрій, - скрізь". Якоїсь миті після удару в живіт він відчув, що ось-ось знепритомніє. Але зміг сісти на стілець.

"Я розмірковував: що краще - знепритомніти і впасти чи далі терпіти біль".

Принаймні, подумав Андрій, його не відправили кудись в інше місце, далеко від родини. Українська влада каже, що Росія направляє тисячі українців до фільтраційних таборів. Майже завжди їхні родичі не знають, де їх утримають і чому.

"Я [був] дуже злий за все, — каже Андрій, — але водночас я знав, що могло бути значно гірше".

Його мати намагалася потрапити в намет, але її зупинили офіцери. "Вона дуже нервувала. Пізніше розповіла, що їй сказали: почалося моє "перевиховання", і їй не варто хвилюватися".

Його допитували дві з половиною години. Навіть змусили зняти відео зі словами "Слава російській армії!"

Вкінці його запитали, чи "зрозумів він свої помилки", і "я, очевидно, відповів "так".

Коли Андрія відпускали, офіцери привели ще одного чоловіка, який раніше служив в українській армії і мав кілька татуювань. "Його одразу повалили на землю і почали бити, - каже Андрій. - Вони навіть не розмовляли з ним".

Українська влада стверджує, що російські сили та підтримувані Росією сепаратисти організували так звану "фільтрацію" на окупованих територіях, намагаючись встановити можливі зв'язки жителів з військовими, правоохоронними органами і навіть місцевою владою.

Особливу увагу приділяють чоловікам боєздатного віку, яких перевіряють на наявність синців, що можуть свідчити про недавнє застосування зброї, наприклад, на пальцях та плечах. За словами свідків, обшуки з роздяганням - звичайна справа, і для жінок також.

Олександра Матвійчук, очільниця правозахисної організації "Центр громадянських свобод", назвала цей процес "нелюдським", навіть якщо він не супроводжувався насильством.

"Військової потреби у цьому немає... Вони намагаються окупувати країну за допомогою інструменту, який я називаю "безмірним болем мирних людей". Постає питання: "Навіщо така жорстокість? За що?"

48-річний сталевар Максим розповів, що його змусили роздягнутися догола, поки офіцери в Безіменному перевіряли навіть шви його одягу. Його запитали, чи він з полку "Азов", чи не симпатизує нацистам і чому хоче виїхати з Маріуполя.

"Я сказав: насправді, це ви на українській землі". Один з офіцерів, які, за його словами, всі були росіянами, вдарив Максима прикладом в груди. Він упав.

"Я сперся головою об землю, тримаючись за ребра. Я не міг встати, - каже він. - Дихати було дуже боляче".

Його відвели до камери, де тримали інших. Він помітив, що один чоловік, важкоатлет, мав татуювання Посейдона з тризубом. Росіяни вирішили, що це український герб. "Він пояснив їм, але вони не зрозуміли", - згадує Максим

Затриманим не давали ні води, ні їжі, вони змушені були мочитися у кутку у всіх на очах, розповів Максим. Виснажений, він спробував заснути на землі. Увійшов офіцер і вдарив його ногою в спину, змусивши встати.

Людей водили на допити, а коли поверталися, "було видно, що їх побили", - каже Максим. Ніхто нічого не запитав і не казав один одному. Усі боялися, що ФСБ-шники можуть переодягнутися в ув'язнених.

Приблизно за чотири-п'ять годин Максима відпустили й дозволили виїхати з Маріуполя. За кілька днів він був у безпеці на підконтрольній Україні території, і звернувся до лікарні через постійний біль у грудях. В нього діагностували чотири зламані ребра.

Юрій Білоусов з генеральної прокуратури України розповів, що до його команди надходили заяви про тортури і навіть вбивства під час фільтрації. "[Схоже, це] - російська політика, яка була розроблена заздалегідь і досить добре підготовлена, - каже він. - Це, безперечно, не просто окремий випадок або акт насильства одного бійця".

Він визнає, що важко перевірити ці випадки чи оцінити масштаби насильства. Українська влада не в змозі проводити розслідування на окупованих територіях, і більшість жертв, як і раніше, неохоче діляться своїми історіями, побоюючись, що від цього постраждають родичі на окупованих територіях.

43-річний Вадим, який раніше працював у державній компанії у Маріуполі, розповів, як у березні його катували у Безіменному. Солдати допитали його дружину після того, як дізналися, що вона поставила "лайк" на сторінці української армії у фейсбуку, і відновили на її телефоні квитанцію про пожертву, яку вона зробила українським бійцям.

"Я намагався заступитися за неї, - згадує Вадим, - але мене збили з ніг". Він підвівся, але його знову побили.

Коли російські солдати зрозуміли, де він працює, вони відвели Вадима до іншого будинку. Там, за словами Вадима, його знову почали бити.

"Вони били електричним струмом. Я мало не помер. Впав і ледь не вдавився пломбою, яка випала із зуба", - розповів Вадим. Його вирвало, і він знепритомнів. "Вони розлютилися. Коли я прийшов до тями, наказали все прибрати і продовжували бити електричним струмом".

Катування, за словами Вадима, припинилися лише після втручання російських офіцерів. Вони провели ще один раунд допитів, а потім нарешті звільнити його. Виходячи з будівлі, Вадим побачив, як виносять молоду жінку, секретаря місцевого суду.

"Їй на голову одягли поліетиленовий пакет, а руки зв'язали, - каже Вадим. - Її мати стояла на колінах і благала, щоб дочку не забирали".

Вадиму поставили умову: він має виїхати до Росії. За даними української влади, від початку вторгнення РФ близько 1,2 млн українців, зокрема тисячі жителів Маріуполя, вивезли до Росії проти їхньої волі.

Росія заперечує масову депортацію, яка є воєнним злочином відповідно до міжнародного гуманітарного права, і каже, що просто допомагає тим, хто хоче виїхати.

Україна це твердження відкидає.

Декому з відправлених до Росії вдалося втекти до інших країн і навіть повернутися до України.

Скільки їх, поки що незрозуміло.

Вадим за допомогою друзів переїхав до іншої європейської країни - точне місцеперебування розкривати не захотів. Він розповів, що частково втратив зір. За словами лікарів, це сталося через травми голови внаслідок побиття.

"Зараз я почуваюся краще, але реабілітація займе багато часу".

Я запитав його, що він думає про фільтрацію. "Вони розлучають сім'ї. Зникають люди. Це суцільний жах", - каже він.

Міноборони Росії не відповіло на кілька запитів ВВС про коментарі. Російський уряд раніше відкидав обвинувачення у воєнних злочинах в Україні.

Я розповів йому про ще одну українку, 60-річну Вікторію. Росіяни дізналися, що вона додала до свого профілю у фейсбуку український прапор і гасло "Україна понад усе".

За це солдат направив на неї пістолет і пригрозив: "Я тебе у підвал посаджу, доки не згниєш!" Потім вдарив її ногою. Вікторія не могла зрозуміти, чому він так вчинив. "Що я зробила? Яке право вони мали?"

Андрій також не може пояснити таку поведінку. "Я навіть намагаюся якось виправдати цей процес. Намагаюся переконати себе, що у цьому є якась логіка".

Але, за його словами, "ніякої логіки в цьому немає".

Деякі імена були змінені для захисту людей