Міністр: житло для біженців потрібно шукати хоч під кожним каменем

Photo: Jüri Looring

Іванов день (Яані пяєв, Івана Купала, ще одна назва свята) ознаменував собою рівно чотири місяці з початку повномасштабної війни в Україні. З того часу до Естонії прибули десятки тисяч біженців, найболючішим місцем в організації тутешнього життя яких є брак житла, заявила міністр соціального захисту Сігне Рійсало (Партія реформ). У першій половині цього тижня міністр відвідала волості Отепя та Тирва, пише Lõuna-Eesti Postimees.

- Минуло чотири місяці з початку війни та майже стільки ж з моменту прибуття перших військових біженців. В якому стані ми знаходимося на даний момент?

- Я думаю, що ці чотири місяці були довгим шляхом навчання, подолання труднощів, пошуку нових рішень, звикання до співпраці. У мене таке відчуття, що сьогодні ми дійшли до ситуації, коли місцеві самоврядування, волонтери, підприємці, члени спільноти, різні держоргани вже полагодили між собою.

На щастя, сьогодні прибуває не так багато військових біженців. Вони справді прибувають до нас із набагато складніших ситуацій, але ми можемо їм допомогти, і насправді Естонія – це та країна, у якої навчаються інші держави, зокрема наш сусід, Фінляндія. Ми, мабуть, не зможемо знайти іншу країну, яка б видавала статус тимчасового захисту такими ж темпами, як ми. Я думаю, що це чудовий результат.

Як тільки тимчасовий захист отримано, людина має право на доступ до соціальних гарантій, і що важливіше, може ходити на роботу, відправити дітей до дитячого садка, школи. Думаю, швидке надання тимчасового захисту допомогло нашим українцям адаптуватись.

Понад 36 відсотків працездатних українців, які приїхали сюди з початку війни, розпочали роботу. Велика кількість дітей записано до дитячого садка чи школи. Органи місцевого самоврядування успішно внесли біженців війни до своїх реєстрів, а установи місцевих самоврядувань найняли людей у ​​сфері освіти, роботи з молоддю, а також психологів, які приїхали сюди з України та можуть допомогти своєму народу. Співпраця — це те, чого ми найбільше навчилися за цей час.

– Скільки у нас зараз біженців в Естонії?

- На сьогоднішній ранок (21 червня) у нас трохи більше 43 100 людей. Насправді ми не знаємо, чи всі вони сьогодні тут, тому що люди постійно їдуть, і ми не можемо їх точно порахувати.

Ми знаємо, що в країні у тимчасовому розміщенні знаходиться менше 4000 осіб, на піку було 6000 осіб. Ми знаємо, що люди, які знайшли постійне житло, з більшою ймовірністю перебувають і в системі прожиткового мінімуму та можливої ​​зайнятості. Наше головне завдання – знаходити їм житло на тривалий термін по всій Естонії.

- Напевно, спочатку ставлення було надто оптимістичним, коли сподівалися, що, пробувши в країні місяць, біженці стануть на ноги і знайдуть собі роботу та житло?

– Слова мають вагу. Якщо ми говоримо людям, що вони мають півроку, щоб почати жити в Естонії більш самостійним життям, значить півроку. Якщо ми скажемо місяць, ймовірно, ці кроки будуть зроблені швидше. За законом, держава зобов'язана надати людям тимчасове житло на чотири місяці. Якщо хтось може зробити це самотужки швидше, тим краще, і ми хочемо підтримати це, адже жити з дітьми та сім'ями у тимчасовому житлі непросто. На те воно й тимчасове.

Але передбачено чотири місяці, і я дуже сподіваюся, що за цей час допомоги надійшло достатньо, щоб відшліфувати гострі кути перших душевних переживань; можливо, документи приведені в порядок, можливо дітям знайшли школу, а якщо все дуже вдало минуло, то й собі робоче місце…

–Протягом чотирьох місяців біженці можуть залишатися на державній житловій площі. Чи можна навести статистику, яка реальність, чи виїжджають вони за ці чотири місяці або як?

- Загалом, не можна – ситуації бувають дуже різні. Якщо людина знаходить роботу та житло і постійно намагається знайти, вона сама їде раніше. Безумовно, є люди, які не можуть знайти відповідне місце самостійно або з підтримкою протягом чотирьох місяців. Але я можу запевнити вас, що ми нікого не виставляємо на вулицю, просто ми всі разом маємо постаратися, щоб створити житло та робочі місця та залишатися такими ж відкритими, як ми були й досі щодо українських військових біженців.

– За чотири місяці проблемні місця, безумовно, вималювалися. У чому вони?

- Насмілюсь сказати відразу: довгострокове проживання. І вдруге скажу також: довгострокове проживання. Насправді. Це найсерйозніша проблема, і вона виникла не сьогодні і не через військових біженців – просто в нас в Естонії мало придатного для використання житла. Муніципального житла майже немає. Так, ми маємо соціальне житло, але це для тих, хто перебуває у важкому становищі. Але у нас в Естонії немає муніципального житла з розумною орендною платою, і це зараз очевидно проблема.

Усі різні установи у сфері управління Міністерства освіти та Міністерства соціальних справ – студентські гуртожитки, навчальні центри – все використовується. Місцеві самоврядування також творчо підійшли до справи та знайшли різні можливості, навіть у вигляді реконструкції дитячого садка, що пустує, щоб знайти постійне місце проживання для військових біженців. Потрібно працювати ще й шукати під кожним каменем, щоб знайти і упорядкувати все житло до єдиного…

- Чи є у зв'язку з біженцями якась купа проблем, які поки не вийшли на перший план, але ви бачите, що, можливо, їх потрібно буде вирішувати найближчим часом?

- Про що менше говорять, так це про ризики скоєння злочинів та торгівлі людьми під час транзиту та подальшого повернення військових біженців додому. Щоб люди не ставали жертвами, мандруючи з однієї країни до іншої. Я думаю, що це досить складне місце, яке ми обов'язково розглянемо з ІОМ (Міжнародна організація з міграції – ред.) та організацією допомоги біженцям, і Департамент соціального забезпечення вже цим займається.

Біженці перебувають у дуже вразливому становищі, багато з них зазнали втрати, втратили близьких, будинки. Це для мене тяжке місце, щоб дивитися у майбутнє.

Ніколи не можна бути впевненим [у чомусь] у такій нестабільній ситуації. Що все, що було зроблено досі, було правильним. Все може змінитися будь-якої миті, і невелика зміна вимагатиме перепроектування всієї системи.

Ми щодня напоготові, щоб шукати рішення в ситуації, що змінюється, а, як ми знаємо, ситуація змінилася з початку війни, хоча б тому, що люди тепер в'їжджають до нас не через південний, а через східний кордон. Ми також знаємо, що більшість становлять уже не жінки та діти – до них приєдналася і значна кількість чоловіків. Все змінюється.