Вт, 27.09.2022
Україна

Як вплинути на тих жителів Естонії, які звеличують Володимира Путіна і вірять кремлівській брехні?

Вебінар Марини Кальюранд
Ольга Лебедева
Як вплинути на тих жителів Естонії, які звеличують Володимира Путіна і вірять кремлівській брехні?
Facebook LinkedIn Twitter
Comments
Photo: Radowitz/ Shutterstock

Депутат Європарламенту Марина Кальюранд провела вебінар про вплив російської пропаганди на розум російськомовного населення Естонії на тлі війни в Україні.

«Війна йде на всіх фронтах: починаючи з ракетних ударів і закінчуючи кібератаками та операціями в інформаційному полі. Люди бачили кадри з Маріуполя, Ірпеня, Бучі та з інших місць, але як у Росії, так і в Естонії є ті, хто підносить Путіна і вірить кремлівській брехні. Мета цієї дискусії – знайти рішення, як донести до цих людей достовірну інформацію про те, що відбувається в Україні», – пояснила Марина Кальюранд.

Для цього євродепутат запросила представників різних сфер, які щодня і безпосередньо стикаються з війною в Україні: експерта з гуманітарної допомоги MTÜ Mondo Вероніку Свищ, виконавчого директора Міжнародного центру оборонних досліджень Дмитра Теперіка та соліста групи «Свята Ватра» Руслана Трочинського.

Обіймаючи посаду посла Естонії в Росії з 2006 по 2008 рік, Марина Кальюранд на собі відчула, як працює кремлівська пропагандистська машина. Це відбувалося на тлі кризи бронзового солдата.

«Я бачила російську пропаганду у дії. Її вплив на росіян починається із самого дитинства. Коли я була послом Естонії у Росії, Москва була обклеєна моїми плакатами. Уявіть: моя фотографія, підмальовані вусики Гітлера та напис: «Розшукується посол фашистської держави». З мене хотіли зробити фашистку, але не вийшло, бо я говорила російською мовою і більше була схожа на домогосподарку. Принаймні мені так сказав Борис Нємцов, коли ми з ним розмовляли», - згадала вона.

За словами члена Європарламенту, до посольства Естонії в Москві приводили дітей, на тротуар перед дипломатичним представництвом клали вирізану з паперу фігуру бронзового солдата.

«Діти розфарбовували бронзового солдата, а викладач розповідав: у цьому будинку працюють фашисти, вони вбивали та вбивають наших батьків та дідів. Ми прийшли сюди, щоб віддати бронзового солдата цій фашистці, тобто мені і сказати: не вбивайте нас більше, - продовжила Марина Кальюранд. – Я хотіла піти у програму «Час», просила дати мені лише одну хвилину прямого ефіру, під час якої я б сказала, що естонці вшановують пам'ять усіх, хто боровся з фашизмом, але Естонія – це незалежна держава: не втручайтесь у наші справи, а ми поважатимемо пам'ять усіх загиблих. Мені не дали цієї хвилини».

Марина Кальюранд зазначила, що у квітні у складі делегації Європарламенту їздила в Україну і бачила жахи війни на власні очі. «Я не знала, як мені спілкуватись із місцевими жителями. Тобто я не розуміла, чи можу я підійти до них і заговорити російською, англійської вони не знали. Українці самі підходили, коли побачили, що це закордонна делегація. Звісно, ​​вони запитували, звідки ми, а коли чули, що з Європарламенту та Естонії, то були дуже раді. І всі хотіли розповісти свою історію. У кожного це не просто історія, а трагедія і пекло», - сказала євродепутат, додавши, що, незважаючи на кровопролитну війну, що триває вже майже чотири місяці, деякі жителі Естонії досі вірять брехні, яка ллється з екранів російських телеканалів та інтернет-ресурсів. Як вплинути на них?

На думку Дмитра Теперіка, питання складне, оскільки російськомовне населення Естонії часто ідеологічно поділено на різні табори. «У різних людей є різні світоглядні настанови. Більш літнє покоління має своє уявлення про історію, молодше — своє. І ось співіснування багатьох таких груп дуже крихке. Ми бачимо, що кожного разу, коли в Естонії відбуваються муніципальні чи парламентські вибори, розігрується так звана російська карта. Ми чуємо спекуляції про те, якою мовою вести освіту, про історичну пам'ять і таке інше. Це дуже безвідповідально з боку всіх партій, які мають зрозуміти, що з моменту відновлення незалежності минуло 30 років, а в нас досі немає єдиної школи державною мовою», - сказав він.

На думку експерта, мова це те, що визначає наше мислення, це засіб захисту. «Ми не повинні дивитись на мову через призму ідеології, але ми повинні усвідомити, що школа та навчальна програма, а також вчителі, які дають дітям певні цінності, – це ті механізми, за допомогою яких ми можемо виховувати наступні покоління. Вчити їх бути лояльними до Естонії, любити і поважати свою країну і наші цінності — цінності свободи, демократії та прав людини, а також доносити до них ті жахи, які нині відбуваються в Україні з вини Росії. Мені здається, що зараз не всі школи справляються із цим завданням», - вважає Дмитро Теперік.

За його словами, у довгостроковій перспективі країні потрібна якісна освіта естонською мовою для всіх дітей незалежно від їхньої рідної мови. «Також треба розуміти, що люди старшого покоління шукатимуть ту інформацію, яку вони звикли споживати. Блокування деяких телеканалів та інтернет-ресурсів — це тимчасовий захід, він має ефект, але дуже обмежений. Єдиний захід, який хоч якось мінімізує пропаганду, це пряме спілкування. Це означає, що нашим лідерам громадської думки, політикам та спеціалістам із різних областей треба частіше виходити в народ і простою людською мовою доносити складні теми», - додав він.

Як у свою чергу зазначила Вероніка Свищ, важливо також розвивати у собі критичне мислення та вивчати іноземні мови, щоб мати доступ до більшої кількості інформації. «Коли я свого часу вступила до Тартуського університету, на перших лекціях філософії я запам'ятала одну думку: не треба забувати сумніватися у всьому, ти не можеш бути ні в чому впевнений на сто відсотків. Якщо ми не прийматимемо все на віру, а звертатимемося до різних джерел, ситуація покращиться», - вважає вона.

Руслана Трочинського особливо ранять злісні коментарі у соціальних мережах. «Люди гинуть, жінок гвалтують, а коментатори зловтішаються: так і треба цим українцям, які хочуть бути незалежними. Як таке може бути? Складно зрозуміти, чому людина опустилася до такого, де знаходить у собі таку ненависть? У такі моменти зберігати спокій та посміхатися на сцені дуже складно, - сказав він. – Іноді, виконуючи якусь пісню, сльози душать, і я не можу продовжувати. Добре, що колектив розуміє та підхоплює. Звичайно, треба бути сильними, ми розуміємо, що війна йде на всіх фронтах. І дуже важливо мені, перебуваючи на сцені, дарувати людям цей позитив. І навіть якщо одна людина сьогодні зрозуміє, що вона була з головою в російській пропаганді і справді виглядає інакше, це вже означатиме для мене недаремно прожитий день».

Руслан Трочинський багато спілкується з військовими біженцями, які прибули до Естонії. Історії та емоційний стан у людей різні, але всі вдячні як державним структурам, так і простим громадянам за допомогу. «Естонці створюють у Facebook групи, шукають кожен для військових біженців необхідні речі і розвозять їх по місцях. Я знаю багатьох людей, які віддають свої квартири», - зазначає він.

Руслан Трочинський додає, що, звичайно, всі українські сім'ї, які прибули до Естонії, потребують шкіл і дитячих садків для своїх дітей. «Кажуть, що школи мають бути російською мовою. Ні! Це мають бути естонські школи, бо діти інтегруються дуже швидко. І вони інтегрують своїх мам дуже швидко. Потроху мами теж починають спілкуватися і у них з'являється бажання вивчити мову. Але не лише бажання, а й можливість це зробити. Звичайно, тим, кому складно, потрібно допомогти, але школи мають бути естонські, ні в якому разі не російські», - упевнений він.

Ключовi слова
Нагору