Вт, 27.09.2022
Україна

Як правильно боротися: Харків дозволила відстояти територіальна оборона

Дмитрий Мороз
, специальный корреспондент Rus.Postimees
Як правильно боротися: Харків дозволила відстояти територіальна оборона
Facebook LinkedIn Twitter
Comments
Photo: Личный архив Дмитрия Мороза

Харків насупився і став на шляху російського маршу з боку Бєлгорода. Ось уже понад три місяці харків'яни успішно відбивають атаки загарбників та навіть повертають під український контроль окуповані села та невеликі містечка Харківської області. Путін покладав на Харків великі надії. Це мало виглядати тріумфально – квіти від вдячних харків'ян, які летять на броню російських танків під час параду 9 травня. Але всі плани Путіна щодо «порятунку російськомовних» розбилися про найжорстокіший опір цих російськомовних. Харків'яни палили колони російської техніки на підступах до рідного міста не менш затято, ніж кияни.

Активну участь в обороні Харкова взяли не лише регулярні війська української армії. Уникнути блискавичної окупації міста в перші дні допомогло народне ополчення, про яке твердять пропагандисти Кремля і невизнаних квазіреспублік ДНР-ЛНР. Харків зуміла відстояти саме територіальну оборону.

Photo: Личный архив Дмитрия Мороза

У рядах ополчення

Відомо, що міський бій – найважчий і вимотуючий. Ще 23 лютого звичайні харків'яни займалися справами, спілкувалися з близькими, пили латте у місцевих кафе та будували плани на відпустку. Але вже через добу багато хто з них міряв бронежилети і вишукував в інтернеті інструкції для поводження з джавелінами. Військкомати не справлявся з напливом бажаючих стати на захист батьківщини зі зброєю в руках. Когось не брали до ЗСУ за станом здоров'я чи за віком. Але лави територіальної оборони все одно зростали в геометричній прогресії.

Ось один із таких городян. У минулому житті (так в Україні зараз передбачувано називають період до 24 лютого) приватний підприємець, а нині – боєць із позивним «Вікінг». Він воює у складі підрозділу з примітною назвою «Кракен» (давньоісландська назва морського чудовиська прикл. ред.), який набирався для територіальної оборони, але зараз виконує бойові завдання під командуванням Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

До повномасштабного вторгнення кракенці вісім років збиралися за містом, відпрацьовували тактику бою, навчалися військової медицини та інших премудростей військової служби. За цей час підрозділ виріс досить переконливо. У перші години вторгнення «Кракен» зібрав під рушницю близько 800 осіб, практично батальйон. Основний кістяк підрозділу становлять футбольні фанати місцевих клубів, але все одно це досить різношерста компанія – як за віком її учасників, так і за соціальним статусом. Один із командирів «Кракена» Костянтин Немічов навчався на архітектора, але вже восьмий рік так чи інакше пов'язаний із війною. У строю з футбольними фанатами багато підприємців, один із яких має великий за харківськими мірками будівельний бізнес.

Перші бої харківська тероборона прийняла на окружній трасі, лише за кілька кілометрів від житлових кварталів. «Тоді ми просто сиділи під щільним танковим обстрілом і бігали від однієї ями до іншої, намагаючись якось урятуватися. Але потім ми зрозуміли, що у нас є дрони, і їх треба використати. Так ми почали коригувати вогонь танкістів ЗСУ, які підтягнулися на той момент, і це було досить успішно. В один із таких днів ми розгромили колону техніки у кількості двох десятків одиниць», – розповідає «Вікінг». Згодом бійці тероборони отримали протитанкове озброєння, і бої пішли набагато ефективніше.

Вимушений хаос

Однією з головних проблем територіальної оборони є слабка організованість підрозділів. Країна нагадує зараз величезне Гуляйполе (центр анархістського повстанського руху в Україні 1918–21 років, об'єднуючою фігурою якого був Нестор Махноприкл. ред.). Кожен добровольчий загін контролює свою зону відповідальності та не інтегрований у загальну систему ТРО. З'явилося безліч польових командирів і блокпостів, на кожному з яких – свої правила пропуску. Доступ до зброї отримали, на жаль, і кримінальні елементи. Це створило додаткову напруженість у суспільстві. Остаточно скотитися до махновщини завадила висока мотивація переважної більшості українців захищати батьківщину. «Ці підрозділи зробили вагомий внесок в оборону Київської та Чернігівської областей. Вони часто виконували функцію розвідки та диверсійної роботи», – повідомляє Postimees співрозмовник із Міністерства оборони України, який побажав залишитись неназваним.

І українські, і західні військові експерти переконані, що територіальну оборону можна використати ефективно, але її організацією слідувало займатися до війни. Так вважає Віктор Верцнер, майор армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), у минулому інструктор Бригади швидкого реагування Національної гвардії України.

Photo: Личный архив Виктора Верцера

Не винаходити велосипед

Досвід майора Верцнера робить його справжнім експертом. В Ізраїлі немає територіальної оборони, але є певні підрозділи швидкого реагування, які діють на прикордонних територіях. Аналогічно територіальну оборону можна було задіяти і в Україні. Але цим треба було займатися до, а не після вторгнення, – каже Верцнер. – Немає потреби нічого винаходити, якщо все й так добре працює в інших країнах світу. Україні потрібна тріада оборони – професійна армія, резервісти та загони швидкого реагування у прикордонних зонах».

Харківський доброволець «Вікінг» визнає, що саме ізраїльський досвід є найбільш прийнятним для України, якій тепер житиме з ворогом по той бік кордону. Тому всі великі прикордонні міста, такі як Харків, Суми чи Чернігів мають бути перетворені на фортеці зі своєю системою укріплень та постійним чергуванням військових, а не лише прикордонних служб. Крім того, Україні варто запустити процес переговорів з Ізраїлем про покупку системи протиракетної оборони «Залізний купол». Щоб люди надалі спали спокійно.

Тяжко в бою без науки

Photo: Личный архив Владислава Товкиса

Киянин Володимир Товкіс – колишній боєць Нацгвардії. У 2019 році він отримав тяжке поранення в голову під час боїв на Донбасі та довго лікувався. Після 24 лютого Товкіс поїхав до батька у центральну Україну. Коли стало зрозуміло, що небезпека вторгнення існує не лише на зовнішніх кордонах, місцеві муніципалітети почали створювати загони територіальної оборони. Але воювати ці люди толком не вміють, і знання колишнього розвідника Нацгвардії стали в нагоді Володимиру якнайкраще. Він організував пришвидшені курси бойової підготовки. Більшості його учнів пішов уже п'ятий десяток, і вони тримали в руках мисливські рушниці. Відсотків на 90 ці люди працюють у фермерських господарствах, тож не з чуток знають, що таке рідна земля.

«Я зідзвонився зі своїм колишнім командиром, і він скинув мені методички, – розповідає Товкіс. – З них я вибрав тільки найнеобхідніше. Проходити повний курс немає сенсу та часу. Крім того, я консультувався зі своїми колишніми товаришами по службі, які зараз у строю, щоб вони допомогли з практичним відпрацюванням деяких нюансів». Так боєць почав навчати добровольців мінної безпеки, інженерно-окопних премудростей, тактики бою та першої допомоги.

«Аудиторія була зацікавлена ​​у моїх знаннях. Мені ставили багато запитань, уточнень. Часто доводилося дзвонити колишнім командирам та промовляти питання щодо гучного зв'язку», – пишається нацгвардієць. Вже близько 80 слухачів його курсу зараз мобілізовані та воюють на передовій. Rus.PM

Російськомовні українці

Photo: личный архив

Після російського вторгнення мер Харкова Ігор Терехов нарешті звернув увагу на територіальну оборону свого міста. До 24 лютого відносини чиновника із добровольцями були формальними. Ще рік тому він був у лавах затятих борців за російську мову як регіональну. Певне, досвід Маріуполя змусив чиновника скоригувати свої погляди. В одному з нещодавніх інтерв'ю Терехов заявив, що Путін недооцінив російськомовних харків'ян.

«В побуті ми використовуємо російську мову, але від цього ми не перестали бути українцями. Було фатальною помилкою припускати, що ми симпатизуємо Російській Федерації. Харків сьогоднішній та Харків до 2014 року – це велика різниця. Якщо до війни багато жителів міста Харкова справді симпатизували Росії, то після 2014 року минула ціла вічність. Ми переконалися у всіх принадах російського світу в Донецьку і Луганську.

Внаслідок «порятунку російськомовних Харкова» від «гніту київської хунти» багато жителів Східної України перейшли на українську мову спілкування. Ще рік тому це було немислимо, а зараз у публічних інтерв'ю українські слова почали підбирати навіть мери Маріуполя та Харкова. Путін здійснив те, чого не досягли навіть лідери СРСР. Rus.PM

Ключовi слова
Нагору